Навчальні цілі:

• окреслити філософську парадигму періоду, що вивчається;

• виявити ознаки бароко на українських землях;

• з’ясувати сутність ключових понять теми;

• розкрити національну специфіку історичних видів мистецтв;

• охарактеризувати традиційно-побутову культуру.

ПЛАН:

1. Розвиток філософських ідей у XVII - XVIII ст. Г.С. Сковорода. Ф.Прокопович.

2. Українська література. Книгодрукування другої половини XVII-XVIIІ ст.

3. Барокова архітектура. «Емблематичність» українського барокового доробку. С. Ковнір. І. Григорович-Барський.

4. Еволюція музичного мистецтва. А. Ведель, М. Березовський, Д. Бортнянський.

5. Театральне мистецтво XVII-XVIII ст., види театральних вистав.

6. Національна специфіка іконопису XVII-XVIII ст. Лаврська іконописна майстерня.

7. Українське кобзарство.

8. Традиційно-побутова культура і звичаї українського народу у XVII- XVIII ст.

Методичні рекомендації:

Особливу увагу при вивчення першого питання потрібно звернути на філософські ідеї українських просвітників. Провідна ідея філософського вчення Г. Сковороди стосується проблеми людського щастя й сенсу життя. Філософські ідеї втілені в його літературних творах. Найскладніші з них — філософські трактати. Прагнучи поширити свої думки серед українського народу, мислитель винайшов для популярного викладу філософських ідей оригінальний спосіб. Він втілював їх у мистецькій формі — у віршах та байках. Збірник поезій Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» складається з 30 віршів. Байки зібрані в книгу «Байки харківські». Феофан Прокопович — визначний український діяч епохи бароко. Різносторонність обдарувань, енциклопедичність знань, видатні досягнення в галузі науки, політики, без сумніву дозволяють поставити його в ряд геніїв людства. Праці Ф.Прокоповича торкаються фізики, філософії, математики, астрономії, логіки, наук про державу і право, теології.

Вивчаючи друге питання, потрібно виділити та проаналізувати передумови розвитку літератури означеного періоду. Так, високий рівень освіти й книгодрукування сприяв розвиткові літератури. Книжна література кінця XVI—XVIII ст. відзначалася розмаїттям жанрів. Причому переважали твори українською мовою. Зростала кількість творів, особливо в поезії, що писалися мовою, наближеною до розмовної. Чимало книжних за походженням віршів ставали народними піснями. Щоправда, поширювалися такі твори здебільшого в рукописах. У другій половині XVII ст. не вщухала літературна полеміка. На другу половину XVII—XVIII ст. припав розквіт української літописної та історичної прози. Письменники: Феодосій Софонович, Пантелеймон Кохановський, Самійло Величко, Лазар Баранович, Іван Величковський, Климентій Зиновіїв.

Матеріал третього питання уявляє собою інтегрований аналіз європейських та українських тенденцій в образотворчому мистецтві. Барокова архітектура, що була вершиною мистецьких досягнень у західній та східній Європі, отримала високу оцінку в Україні XVII ст. і, поєднавшись тут з місцевим мистецтвом, створили новий неповторний стиль українського бароко. Більшість ансамблів українських монастирів складалося в різні часи, часто — ще в давньоруський період, але їх остаточне формування відбулося в епоху бароко, коли всім будівлям надавалося єдине стильове обличчя (монастирі Придніпров’я та Лівобережжя України, Софійський ансамбль, Видубицький монастир у Києві). У цей же час за проектом італійського архітектора Растреллі було збудовано Маріїнський палац.

Четверте питання — це аналітичний огляд змін в XVII-XVIII ст., що відбулися в музичній культурі українського народу. Зріс професіоналізм музичного мистецтва. Найвідомішими осередками музичної освіти були Глухівська співацька школа та Києво-Могилянська академія, у стінах яких здобули музичну освіту найяскравіші зірки Дмитро Бортнянський (1751—1825), Максим Березовський (1745—1777) та Артемій Ведель (1767—1808).

Виразних національних рис набуває театр. У межах традиційної шкільної драми виникають невеличкі п’єси — інтермедії, які виконувалися між актами спектаклю і користувалися великою популярністю. Суть інтермедії полягала в показі складних проблем суспільного життя (релігійних утисків, сваволі та зажерливості панів тощо) через збільшувальне скло сатири та гумору. Характерними ознаками цих п’єс були народна мова, насичена прислів’ями та приказками; динамічність сценічної дії; жвавий діалог акторів тощо. Поява інтермедій свідчила про розвиток українського театрального мистецтва в руслі європейської традиції, адже еквівалентом української інтермедії були того часу комедія дель арте в Італії, фарси — у Франції, інтерлюдії в Англії. Донині збереглося понад 40 інтермедій. Непересічне значення інтермедій полягає в тому, що вони вивели на сцену українську пісню та мову. Розвивається і вертепна драма — старовинний український народний ляльковий театр. Перша згадка про вертеп датується 1666 р. Як правило, вертепна драма поділялася на дві частини: релігійну, в основі якої лежав біблійний сюжет про народження Христа, та світську — трагічні або ж комічні сцени з народного побуту. У другій половині XVIII ст. в Україні зароджується професійний театр. У 1798 р. у Харкові виник перший театр з постійною трупою.

Шосте питання присвячено національна специфіці іконопису XVII—XVIII ст.ст. Актуальність сьомого питання зумовлене оформленням трьох типів кобзарів. Співці першого типу виконують думи та пісні, не вносячи у виконання творчого елементу, тобто співають і грають на кобзах так, як вони навчилися від своїх учителів. Другий, найпоширеніший тип — кобзарі-імпровізатори, які щоразу вносять у виконуваний твір якісь зміни, що залежать від їхнього таланту, а також від умов і часу виконання твору. До третього типу належать кобзарі-творці власних пісенних творів. Репертуар кобзарів був доволі широкий і включав не лише пісні, але музику-супровід до відомих танців.

Останнє питання передбачає усвідомлення того, що народна матеріальна культура була одним з найважливіших каналів передачі міжпоколінної етнокультурної інформації, передусім за допомогою системи традицій. Адже вони матеріалізувалися в повсякденних речах: у одязі, житлі, кулінарії, хатньому начинні, засобах для перенесення вантажів. Багато предметів матеріального світу слугувало не одному поколінню, відтворюючи тим самим давні етнокультурні стереотипи й традиції і консервуючи міжпоколінний народний досвід. Тож не випадково, що саме в сфері матеріальної культури зберігалося найбільше архаїчних рис, притаманних різним історичним періодам.

Ключові поняття теми: козацтво, козацькі школи, козацькі літописи, українська філософська думка, панегірична поезія, ода, епіграма, бароко, козацьке бароко, рококо, Лаврська іконописна майстерня, портретний живопис, графіка, театральне мистецтво, кобзарство.