Змістовий модуль II. Українська культура у хіх ст. – на початку ххі ст.

Семінарське заняття 6. Розвиток української культури у XIХ ст. – на початку XX ст.

(4 години)

Навчальні цілі:

• з’ясувати сутність поняття «романтизм», «реалізм», визначити відмінності між цими поняттями;

• виявити ознаки класифікації й охарактеризувати основні напрями в образотворчому мистецтві;

• узагальнити наукові погляди на формування засад сучасної української культури;

• розкрити сутність нових тенденцій в літературі;

• визначити рівень взаємовпливу української та світової культур.

ПЛАН:

1. Особливості розвитку освіти у ХІХ ст. Наука на українських землях. Праці з історії України.

2. Нова українська література першої половини ХІХ ст.

3. Архітектура та містобудування. Скульптура.

4. Розвиток українського живопису.

5. Музика та театральне мистецтво у першій половині ХІХ ст.

6. Особливості розвитку культури на рубежі ХІХ—ХХ ст.ст. Роль суспільно-політичного руху та поширення української національної ідеї.

7. Українська наука другої половини XIX – початку ХХ ст.

8. Авангардні тенденції українського мистецтва.

Методичні рекомендації:

Починаючи роботу над першим питанням, потрібно враховувати політику асиміляції, яку провадив російський уряд, що базувалася на централізації науки, освіти й культури. В організації шкіл беруть участь Т. Шевченко, М. Драгоманов, Ф. Вороний, брати Стефановичі, О. Стоянов, П. Чубинський, П. Житецький. Засновані школи в Чернігові, Каневі, Переяславі, Полтаві. У 1812 р. було створено Міністерство народної освіти, зап­роваджено державне керівництво школою, внесені певні зміни до системи діючих шкіл. Центром національного відродження в Україні був Харківський університет. Незважаючи на тотальну русифікацію, університети висунули цілу когорту вчених зі світовим ім’ям у галузі природничих та технічних наук, таких, як П. Тутківський, Д. Заболотний, М. Гамалія, І. Пулюй, І. Горбачевський, С. Тимошенко — аж до геніального В. Вернадського. Щодо гуманітарних наук, то рівень і світовий престиж визначи­ли, насамперед, українці: М. Костомаров, М. Драгоманов, В. Антонович, О. Потебня, М. Дашкевич, Ф. Вовк. У галузі філософії з’являються праці П. Юркевича, С. Гогоцького, галицького філософа К. Ганкевича.

У другому питанні слід звернути увагу на ту обставину, що розвиток культури в Україні надзвичайно ускладнювався мовною політикою, яку здійснювали уряди Польщі та Росії. Якщо у XVIII ст. російський уряд забороняє книго­друкування українською мовою, то в XIX ст. заборони стосуються освіти. Так, у 1817 р. була закрита Києво-Могилянська академія як освітній центр України. Особливо негатив­не ставлення до української мови визначає вже згадуваний вище Валуєвський циркуляр, який у 1876 р. був підтверджений і доповнений пунктами Емського акта. Емським актом у Росії вводилася жорстка цензура на українські книжки, що ввозилися з-за кордону; заборонялося вживання української мови на сцені, при нотописанні. Незважаючи на ці негативні тенденції у цей час працювали талановиті українські письменники та поети, літературознавці, зокрема, П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка, Л. Боровиковський, А. Метлинський, Т.Шевченко, П. Куліш, М. Костомаров, Марко Вовчок, С. Руданський та Л. Глібов, А. Свидницький, О. Стороженко та багато інших. Мовна політика в Галичині і Буковині з часу, коли вони опинилися під Австрією, також не сприяла вільному роз­витку української мови та літератури.

Третє і четверте питання присвячені таким видам образотворчого мистецтва як архітектура, скульптура та живопис. Особливо інтенсивно розвивається станковий живопис. Поширюється автопортрет, зростає інтерес до камерного портрету, мініатюри. Реалістичні традиції В. Тропініна в українському портретному мистецтві першої половини XIX ст. розвивали Т. Шевченко, І. Сошенко та ін. Одним із зачинателів нової української школи пейзаж­ного і побутового живопису був В. Штернберг. Безпосередніми продовжувачами демократичних тради­цій Т. Шевченка були К. Трутовський, Л.Жемчужников, І. Соколов, які піднесли український побутовий жанр на новий рівень. Створене 1870 р. у Петербурзі «Товариство пересувних художніх виставок» сприяло згуртуванню митців демокра­тичного напрямку.

П’яте питання стосується розвитку музики та театру на українських теренах. Поява 1798 р. перших трьох частин «Енеїди» І. Котляревського, де народна мова вживається як літературна, відкриває нову главу української літератури і драматургії зокрема. Творчість І. Котляревського започаткувала нову українську драматургію і була своєрідним доробком у царині світського театру. З новою українською драматургією і театром пов'язані творчі здобутки акторів М. Щепкіна (1788 — 1863) і К. Соленика (1811-1851). У другій половині XIX ст. паралельно з розвитком про­фесійного театру поширився аматорський рух, що сприяв піднесенню національної культури. Аматорські вистави були популярними у Чернігові, Полтаві, Єлисаветграді, Києві. В аматорських гуртках розпочинали діяльність реформатори українського театру І. Карпенко-Карий, М. Кропивниць-кий, М. Садовський, П. Саксаганський, М. Старицький. Український професійний театр Галичини виник 1864 р. у Львові при культурно-освітньому товаристві «Руська бесіда». Його основоположником став український актор і режисер О. Бачинський. Театральна діяльність активізувалась із заснуванням 1884р. «Руського літературно-драматичного товариства» під керівництвом С. Воробкевича, відомого українського письменника, композитора, педагога. Українська музика була невід’ємною складовою побутово-реалістичного і романтичного театру, доповнювала його психологічну дію, чіткіше окреслювала людські характери. Тут багато важили неповторні чари української народної пісні.

Вивчення шостого питання передбачає зосередження на загальній характеристиці культури на зламі епох. Потрібно виокремити і проаналізувати причини, що зумовили появу нової культури в Європі та на українських землях. Наприклад, символізм та модерн, що склалися на зламі XIX—XX ст., внесли істотні зміни у розуміння проблем художньої творчості. У розвиток світового авангарду помітний внесок зробили О.Богомазов, М. Бойчук, К. Малевич.

Сьоме питання покликане з’ясувати основні тенденції розвитку української науки другої половини ХІХ ст., зокрема гуманітарних, технічних, медицинських. Активно розвивається медицина. Чи не головною науковою подією того часу була участь членів «Київської громади» у діяльності Південно-російського відділення «Русского географического общества» (1873—1876).

Останнє питання передбачає розуміння відмінностей між методами реалізму та абстракціонізму, характеристику напрямків європейського та українського мистецтва: експресіонізму, кубізму, футуризму, супрематизму тощо.