Заснування першого дитячого садка в Києві

1 вересня 1871 року (за данимиу самої Софії Русової в 1872 році) у місті Києві було засновано перший приватний дитячий садок – будинок “Розумової ласки”. Його відкрили сестри Софія та Марія Ліндфорс, виклопотавши дозвіл у попечителя шкільної округи. Розташований він був у центрі міста (нині вул. Б.Хмельницького, 21). В ньому панували рідне слово (на перервах Маня Старицька розповідала українські народні казки), рідна пісня (дружина Миколи Віталійовича Лисенка – Ольга Олександрівна Лисенко, виконувала українські пісні), мудра педагогіка. Відвідували заклад 20 вихованців, які перебували в закладі до 14 годин. Це були діти здебільшого з родин інтелігенції. Ходили сюди і двоє діток із сім’ї Старицьких.

У 1882 році в Києві К.Д.Безменова також відкрила приватний садок. Приймалися діти з 5 років. Цей садок засновниця вважала елементарною школою.

Заклади набували популярності і поширювалися в інших містах. Зокрема, були відкриті в Миколаїві, Одесі, Харкові.

Підготовка педагогічних кадрів

Розширення мережі початкових шкіл різних типів, яке мало місце у другій половині ХІХ століття вимагало забезпечення їх учителями. У 60-70 роки того ж століття поступово формувалася система підготовки вчителів. Створювалися вчительські семінарії – навчальні заклади переважно закритого типу. Семінаристи жили в інтернатах. Навчання було безплатне. Вихованці навіть одержували стипендію, за яку правда по закінченню закладу мали відробити. Термін навчання становив 3 роки (з 1905 – 4 роки).

У семінаріях вивчали Закон Божий, російську й церковнослов’янську мови, елементарну математику, фізику, природознавство, географію, історію, малювання, співи, елементарний курс психології, педагогіку з історією педагогіки, методику початкового навчання. У кращих викладались основи землемірної справи, ручна праця й основи сільського господарства. Приймалися юнаки після закінчення двокласного училища й успішно складених вступних екзаменів. Жіночий учительських семінарій було дуже мало. Серед перших учительських семінарій – Коростишевська (1869), Херсонська (1871), Аккерманська (1872), Переяславська (1878). На західноукраїнських землях вчителів для народних шкіл готували вчительські семінарії – Львівська, Чернівецька, Мукачівська, Ужгородська та інші.

Вчителів для церковноприходських шкіл, вищих початкових і міських училищ готували вчительські інститути. Вони були 3-х або 4-х річні. На навчання приймали чоловіків, які закінчили вчительські семінарії, міські училища й педагогічні курси при них, а також осіб, які мали стаж педагогічної роботи в початкових школах і склали успішно вступні екзамени. Учительські інститути були переважно закритими навчальними закладами. Студенти отримували стипендію, за яку повинні були відробляти кілька років у школах. Випускники вчительських інститутів до вищих навчальних закладів не приймали. Перший учительський інститут створений у Глухові (1874).

Учителів, які в майбутньому працювали в середніх школах, готували університети. Особлива увага приділялася прищепленню студентам навичок викладання. Професори та викладачі університету розвивали у студентів красномовство, формували вміння чітко та правильно висловлювати свої думки, матеріал викладати як усно, так і письмово.

У 1909 році в Києві відкрито Учительський інститут (навчалося 52 слухача), у 1911 – учительську семінарію імені К.Д.Ушинського. До 1914 року в Україні нараховувалося 26 учительських семінарій і 6 учительських інститутів.

ЗАВДАННЯ НА ЗАКРІПЛЕННЯ ЛЕКЦІЙНОГО МАТЕРІАЛУ

Після аналізу матеріалів лекції дайте відповіді на запитання:

• У чому полягають соціально-педагогічні основи творчості К.Д. Ушинського?

• Які соціально-історичні особливості освіти жінок?

• Де і коли був заснований Рішельєвський ліцей?

• Яка жіноча недільна школа вважалася найбільшою?

• В які училища у Києві були перетворені повітові?

• Хто написав підручник із педагогіки “Народна педагогія”?

Підготуйтеся до розгорнутої відповіді на запитання:

• Прогресивні тенденції розвитку педагогіки як наслідки реформ освіти (1804, 1827, 1862).

• Розвиток демократичних педагогічних ідей українськими просвітителями першої половини XIX ст. (І. П. Котляревський, В. Н. Каразін, П. П. Біленький-Носенко, І. Ф. Тимківський, І. С. Орлай, М. О. Максимович).

• Літературно-освітня діяльність М. Левицького.

• Просвітницька діяльність товариства "Галицько-Руська Матиця".

• "Руська Трійця" (М.Шашкевич, Л.Головацький, І.Вагилевич) та їх Русалка Дністрова як крок до демократизації навчання і виховання рідною мовою.

• Заборона українською мовою навчання в школах, друкування книг у 1863 р. (Валуєвський циркуляр), у 1876 р. (Емський указ), у 1881 р. "Правила про освіту неросійських народів" (1870 р.) Положення про подальшу русифікацію національних меншин.

• Фребелівський жіночий педагогічний інституту м. Києві /1908р./.

• Науково-педагогічна діяльність І. А. Ставровського, С. В. Васильченка, Т. І. Лубенця, С. М. Коваліва, Л. І. Глібова, М. М. Аркаса, М. М. Ланге, О. П. Флерова та ін.

• Педагогічні погляди О. Духновича.

• Просвітитель, письменник, мовознавець, громадський діяч, педагог-теоретик і практик рідного шкільництва Б. Грінченко.