Діяльність недільний шкіл

У середині ХІХ століття найпоширенішою формою розповсюдження грамотності стали недільні школи (безплатні навчальні заклади для неписемних або малописемних дорослих і сімей, які не мали змоги відвідувати звичайну школу через брак коштів). Ідею створення недільних шкіл подав О.І.Герцен молодому професорові історії Київського університету П.В.Павлову, коли той приїздив до нього в Лондон. Павлов зацікавив думкою про недільну школу своїх учнів – керівників Харківсько-Київського товариства на чолі з Я.М.Бекманом, М.Д.Муравським та іншими, які тоді навчалися в Київському університеті. Прогресивна інтелігенція бачила в цих школах не лише засіб поширення освіти, а й можливість зближення з народом. Офіційний дозвіл на відкриття такого закладу і практичну допомогу для його створення забезпечив М.І.Пирогов, який тоді був попечителем Київського навчального округу.

11 жовтня 1859 року відкрилася перша в Києві (і в Російській імперії) так звана Подільська чоловіча недільна школа у будинку спорудженому у 1820 році за проектом архітектора П.А.Дубровського у стилі класицизму (призначався він для Києво-Подільського повітового училища). Школа нараховувала 110 учнів віком від 8 до 30 років, мала два класи: нижчий (перше й друге відділення) і вищий. Учні навчалися грамоті й основам арифметики, заняття відбувалися щонеділі та у святкові дні з 10 до 14 годин.

Недільні школи набували великої популярності та з’являлися в різних куточках України (в Харкові, Потаві, Чернігові ...). Загалом таких недільних шкіл в Україні (1859-1860 рр.) було відкрито 68, для киян (1859-1862 рр.) – 9. Трохи пізніше були засновані жіночі недільні школи. Серед жіночих недільних шкіл найбільш відомою є Харківська, котра проіснувала близько 60 років і стала організаційно-методичним центром громадських (безплатних) недільних шкіл України. З 1870 року її керівником стала Х.Д.Алчевська.

Уряд не надавав матеріальної допомоги недільним школам, а офіційна педагогіка їх не визнавала. Однак про них і не забували. Так, у 1860 році попечителям навчальних округів було розіслано “Циркуляр Министерства народного просвещения от 4 мая 1860 года об ограничении прав воскресных школ”. У цьому документі, який зберігається в Центральному державному історичному архіві України, зокрема зауважувалося, що навчання в недільних школах має обмежуватися Законом Божим, читанням і письмом російською мовою, елементарними відомостями з арифметики, малюванням, лінійним кресленням. Поступово недільні школи перетворилися в осередки революційних ідей, тому вони були закриті в 1862 році в відновили свою діяльність лише в 1864 році (мовою навчання стала виключно російська мова).

Значна роль у створенні недільних шкіл належить Т.Г.Шевченку. Спеціально для них він написав і видав “Букварь южнорусский”(1861).

Статути гімназій і прогімназій Міністерства народної освіти

Статут 1864 року. Згідно Статуту гімназії були чоловічі та жіночі, поділялися на класичні та реальні. Термін навчання у семи класах сім років. Там, де не було гімназій могли засновуватися прогімназії (4 нижчі класи гімназії). Вони теж могли бути чоловічими та жіночими і також поділялися на класичні та реальні. І в класичних і в реальних гімназіях в однаковому обсязі вивчали Закон Божий, російську мову з церковнослов’янською та словесність, історію, географію, чистописання, за бажанням співи та гімнастику. У реальних гімназіях у більшому обсязі вивчалися математика, природознавство з хімією, фізику, космографію, німецьку, французьку мови, малювання, креслення. Проте взагалі не вивчалися класичні мови (латинська та грецька). Випускники класичних гімназій мали право вступати до університетів і до всіх інших вищих навчальних закладів, випускники реальних – до вищих навчальних закладів, окрім університетів, до університетів же їх не приймали.

Згідно зі Статутом гімназії проголошувалися безстановими навчальними закладами. На практиці ж було дещо інакше. В цих навчальних закладах могли навчатися переважно діти заможних батьків. Розширювалися права педагогічних рад гімназій у навчальних і господарських справах, заборонялося фізичне покарання учнів (у реальному ж житті ця заборона частенько порушувалася), була введена форма одягу, створювалися бібліотека, кабінети фізики, хімічні лабораторії (лише при реальній гімназії. Гімназія забезпечувалася необхідними посібниками з природознавства, географії, малювання, креслення, музики, гімнастичними снарядами, музичними нотами.

Прогімназії повинні були мати все те, що мали гімназії, за винятком кабінету фізики та хімії.

Статут 1871 року. Згідно всі чоловічі гімназії були перетворені в класичні (сім класів, термін навчання вісім років, а саме: з річним курсом у кожному з перших шести класів і з дворічним у сьомому). Учні вивчали: Закон Божий, російську мову з церковнослов’янською та словесність, основи логіки, латинську та грецьку мови, математику, математичну географію та фізику з коротким природознавством, історію, географію, німецьку та французьку мови, чистописання, за бажанням креслення, малювання, музику, танці. На вивчення латинської та грецької мов відводилося 40% усього навчального часу, хімію не вивчали, математику та фізику вивчали без зв’язку з життям і технікою Курс літератури був обмежений і доводився до 30-40-х років ХІХ століття.

Життя гімназистів суворо регламентувалося “Правилами для учнів гімназій ” і “Правилами про стягнення” (1874). З 1887 року був виданий циркуляр (тодішнім міністром освіти І.Д.Дєляновим), який отримав назву “Циркуляр про кухарчиних дітей”. Згідно цього документу заборонялося приймати до гімназії дітей простого народу.

Статут 1871 року з деякими незначними змінами проіснував до 1917 року.