Колегія Павла Галагана

У 1853 році в сім’ї багатого поміщика Григорія Павловича Галагана (1819-1888) народився син Павло. Нянькою у хлопчика була проста українська жінка. Павлусь з дитинства чув, знав, поважав і розмовляв українською мовою. Разом із тим захоплювався російською класичною літературою, оволодівав кількома іноземними мовами. У квітні 1869 року він несподівано захворів і через кілька днів у 16-ти річному віці помер (існуюють припущення, що то був тиф, яким він заразився в одному з батьківських маєтків з причини недогляду студента-медика (майбутнього професора), який супроводжував його у цій поїздці). Це була тяжка втрата Григорія Павловича та Катерини Василівни, які на старість залишилися самі.

Придбавши земельну ділянку по теперішній вулиці Б.Хмельницького (11), між Пушкінською та Терещенською, батько юнака заснував там привілейований закритий приватний середній чоловічий навчальний заклад у пам’ять про свого рано померлого сина Павла – колегію. Колегія мала на меті дати певній кількості молодих людей підготовчу освіту до університету, сприяти розвиткові педагогічної справи.

Олександр Шилє (талановитий зодчий) перебудував старе приміщення на кутку Хмельницької та Терещенської. І стало воно прикрасою вулиці. З боку головного будинку виросла прибудова – квартира для директора. Саме подружжя Галаганів жили у старенькому одноповерховому будинку на кутку вулиці Пушкінської.

1 (13) жовтня 1871 року колегія була відкрита. Над карнизом був розміщений щит із ініціалами “ПГ”, а нижче зазначалося “Колегія Павла Галагана”. Напередодні відкриття закладу була освячена домова церква св. Павла (церква колегії).

Колегія мала лише старші класи, їх було чотири. Вони прирівнювалися до чотирьох вищих класів гімназії Міністерства народної освіти Приймалися юнаки-християни (однолітки Павла), які закінчили прогімназію або перші чотири класи гімназії, витримали конкурсні екзамени (російська, латинська, німецька та французька мови, математика) та пройшли за конкурсом. Навчалося близько 80 чоловік. Тридцять учнів отримували повне забезпечення за рахунок засновника закладу. Загальний навчальний ухил – гуманітарний. В колегії були створені природничо-науковий кабінет, фізична лабораторія, клас музики з фортепіано й органом, фундаментальна бібліотека з нумізматичною колекцією, власна церква (в ній вінчався І.Франко), лікарня, їдальня, спортивний зал. У закладі була добре поставлена навчальна робота, проводилися досліди з фізики, хімії, практикувалося написання рефератів, організовувалися літературно-музичні вечори, екскурсії. Викладалася столярна та токарна справи. Тут вивчали російську мову та літературу, Закон Божий, загальну історію, грецьку, латинську, французьку, німецьку мови, малювання, креслення, географію, космографію, фізику, алгебру, геометрію, тригонометрію. При цьому від учнів вимагали напруженої аналітичної праці, застосовуючи методи, які ми зараз називаємо інтенсивними. Інформаційно насичені лекції доповнювалися самостійними письмовими роботами.У той час це був чи не єдиний навчальний заклад, у якому лунала українська мова. Класних журналів тут ніколи не було, хоча колегіантам виставляли оцінки за чверть і за рік. У класах навчалося по 10-12 учнів і викладач прекрасно знав можливості кожного. Багато уваги приділялося загальному розвитку вихованців. Між учителями та учнями встановлювалося довірливе, дружнє спілкування. У 1879-1890 роках учні випускали журнал “Слово”, утворили історико-літературне товариство, на засіданнях якого читали та обговорювали реферати різноманітного змісту. Колегія видавала свій “Ежегодник” і періодичний збірник “Педагогічна думка”. Випускники Колегії здобували міцні знання й вступали до Київського університету Св. Володимира або ж до Санкт-Петербурзького та Московського університетів.

Опікав колегію Київський університет Св. Володимира. Керувала ж закладом Рада, яка складалася з 10 членів. До неї входили Григорій Павлович Галаган (засновник), професори університету (4 професора, кожен із яких представляв один із діючих факультетів університету), кращі викладачі Колегії (2 представника), представники громадськості (2 представника). Організацією навчально-виховного процесу займалося правління Колегії. До складу правління входили всі викладачі та вихователі на чолі з директором. Директор обирався Радою і затверджувався Міністерством народної освіти. На посаді вчителів і вихователів затверджував попечитель навчального округу.

Заклад продовжував працювати і після смерті подружжя і припинив свою діяльність із початком революційних подій. Тоді в цьому приміщенні Центральна Рада розмістила військове товариство на чолі з Петлюрою. Пізніше упродовж довгого часу тут функціонувала школа імені Івана Франка. У 30-ті роки всі три будинки випадково зберіглися (старі будівлі були приречені під знесення). При будівництві станції метро “Ленінська” (тепер “Театральна”) жилий будинок на кутку Пушкінської був знесений (жили Григорій Павлович і Катерина Василівна Галагани). У директорському приміщенні зараз розмістився Інститут краси, а в головному корпусі – Музей літератури.

Викладали в Колегії член-кореспондент Петербурзької Академії наук український філолог П.Житецький, історик В.Сиповський, живописці М.Мурашко (засновник відомої Київської рисувальної школи), М.Пимоненко, поет І.Анненський, художник В.Рябчевський (родич поета В.Хлєбнікова), філолог і регентучнівського хору Г.Янчевецький (батько відомого письменника В.Яна.

Колегія виховала велику кількість славетних діячів культури і науки. Серед них: філолог А.Кримський, юрист-міжнародник В.Грабар, психолог Г.Костюк, професор І.Покровський, композитор Б.Янівський, прозаїк Б.Лазаревський, лікар П.Нечай, історик літератури, почесний академік, приват-доцент Санкт-Петербурзького університету Нестор Котляревський, викладач російської мови в Санкт-Петербурзькому учительському інституті, а потім у Миколаївському кадетському корпусі Ігнатій Житецький, майбутній директор Колегії та приват-доцент Київського університету Св.Володимира Андроник-Степович.