4. З наукових журналів за Вашим фахом доберіть наукову статтю і напишіть до неї анотацію, дотримуючись вимог, що висуваються до оформлення цього документа.

5. Виконайте тестові завдання, даючи стисле пояснення.

І. До наукових звань належить:

1) молодий вчений;

2) доктор філологічних наук;

3) магістр;

4 професор;

5) завідувач кафедри.

ІІ. Основний спосіб розміщення літератури в списку використаних джерел:

1) хронологічний;

2) алфавітний;

3) тематичний;

4) спочатку зарубіжні джерела, потім – всі інші;

5) спочатку книги, потім газети.

ІІІ. Особу, яка складає реферат, називають:

1) рефератом;

2) референтом;

3) референтистом;

4) рефреном.

ІV. Основне призначення довідкової анотації:

1) подати інформацію про документ;

2) полегшити пошук необхідних джерел;

3) уточнити ті вихідні дані, що відсутні в бібліографічному описі;

4) дати рекомендацію читачеві.

V. Компіляція передбачає:

1) привласнення чужих ідей;

2) запозичення доповіді;

3) включення чужого тексту у власну монографію;

4) реферування інших текстів;

5) створення автореферату на підставі чужої дисертації.

6. Прочитайте, законспектуйте запропонований текст.

Останнє речення передайте у вигляді непрямого цитування.

Щоб підвищувати рівень мовленнєвої культури, необхідно:

– шанувати мову, якою спілкуєшся, і людей, з якими спілкуєшся;

– багато читати – творів різних стилів, майстрів індивідуального художнього чи публіцистичного стилів;

– намагатися, користуючись практично кількома мовами (у нашому регіоні – українською і російською), добре оволодівати нормами кожної з них, осмислити їх специфіку, не допускати змішування мовних явищ;

– незалежно від сфери своєї діяльності стежити за змінами норм (нове в українському правописі), які фіксуються у нових виданнях словників, довідників тощо;

– критично (і творчо) ставитися до написаного та промовленого слова, звіряючи його з кодексами норм і практикою визнаного зразка (письменника, вчителя, диктора);

– не йти за «модними» тенденціями, що виявляться у надмірності запозичених слів, жаргонізмів, термінологізмів, нарочитої спрощеності, що межує з «простакуватістю».

Отже, основами мовної культури кожної людини є добре знання мови, її виражальних засобів і мовленнєва практика, побудована на самоповазі і самоконтролі, на пошані до української мови і народу, що її створив.

Згадаймо при цьому слова О. Гончара: «Віками народ витворював собі цю мову, витворив її, одну з найбагатших мов серед слов’янства, триста тисяч пісень склала Україна цією мовою, в тім числі явивши світові шедеври незрівнянної краси, дала світові Україна геніальних поетів, зажило українське слово шани й визнання серед народів близьких і далеких. Як можна всім цим знехтувати, до цього не прислухатися? І мимоволі замислимося – чи вміємо ми відібрати найточніше, найдоречніше слово, чи зуміємо ввести його у фразу так, щоб нас зрозуміли, щоб почали діяти відповідно до сприйнятого?» (Б.Антоненко-Давидович. «Як ми говоримо»).