35 Вопрос. Робочий час та час відрочинку.

Робочий час – це норма тривалості часу, протягом якого працівник повинен виконувати трудові обов’язки відповідно до закону і правил внутрішнього трудового розпорядку.

Законодавство про працю розрізняє такі види робочого часу:

а) нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Підприємства та організації при укладанні трудового договору можуть встановлювати норму тривалості робочого часу працівників меншу, ніж 40 годин на тиждень.

б) скорочена тривалість робочого часу (законодавство про працю, встановлюючи тривалість робочого часу, завжди враховує умови праці, професію, вік працюючих та інші особливості, що має для цього значення), встановлюється: 1) неповнолітнім працівникам; 2) працівникам зайнятим на роботах, пов’язаних зі шкідливими умовами праці; 3) для окремих категорій працівників – науковців, науково-педагогічних працівників, викладачів середніх спеціальних навчальних закладів, учителів усіх загальноосвітніх шкіл, вихователів і викладачів музики дошкільних закладів, медичних та інших працівників. Конкретна тривалість робочого дня для цих працівників визначається відповідними нормативними актами.

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда, за рахунок власних коштів.

в) неповний робочий час: за згодою між працівником і власником може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

г) надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними вважаються роботи понад передбачену законом або угодою тривалість робочого дня. Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи тільки в таких випадках:

1. під час проведення робіт, необхідних для оборони країни, а також для відвернення суспільного або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їхніх наслідків;

2. під час проведення необхідних громадських робіт з водопостачання, газопостачання, опалення, освітлення, в каналізації, на транспорті і підприємствах зв’язку – для усунення випадкових, або несподіваних обставин, як порушують правильне функціонування цих інфраструктур;

3. за необхідності закінчити початі роботи, які внаслідок непередбачуваних обставин чи випадкової затримки з технічних причин не могли закінчити в робочий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів, або іншого устаткування, коли їхня несправність зумовлює зупинення робіт для знаної кількості трудящих;

4. за необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;

5. для продовження роботи при нез’явленні працівника, який заступає, коли робота не допускає перерви.

Надурочні роботи можуть провадитися лише з дозволу профспілкового комітету. Забороняється залучати до надурочних робіт:

• вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до 3-х років;

• осіб, молодших за 18 років;

• працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять;

• жінки, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дитину-інваліда, можуть залучатися до надурочних робіт лише за їхньою згодою;

• інваліди можуть залучатися до надурочних робіт за умови, якщо це не суперечить медичним рекомендаціям.

д) ненормований робочий день – це особливий режим робочого часу, який запроваджується для певної категорії працівників у Раї неможливості нормування часу трудового процесу.

Ненормований робочий день на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від форм власності може застосовуватися:

• для осіб, праця яких не піддається точному часовому обліку;

• для осіб, робочий час яких за характером роботи поділяється на частини невизначної тривалості;

• для осіб, які розподіляють час роботи на свій розсуд.

Час відпочинку – це частина календарного періоду, протягом якої працівника за законом має бути звільнено від виконання трудових обов’язків і які він може використати на свій розсуд для задоволення своїх інтересів та відновлення працездатності.

Законодавством передбачено такі види часу відпочинку:

а) перерви протягом робочого дня – розподіляються на два види:

• перерва для відпочинку і харчування, яка не входить у робочий час;

• спеціальні перерви, які входять у робочий час і оплачуються (до них належать перерви в роботі для обігрівання і відпочинку, що надаються працівникам, які працюють у холодну пору року на відкритому повітрі або в закритих неопалюваних приміщеннях, вантажникам, перерви для годування дитини, перерви для гімнастики та відпочинку).

б) щоденний відпочинок – визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, а його тривалість залежить від тривалості щоденної роботи і перерви для відпочинку та харчування. в усіх випадках, така перерва разом із часом відпочинку і харчування має бути не меншою за подвійну тривалість роботи на попередній зміні.

в) щотижневий відпочинок – це безперервний відпочинок, що включає між-денну перерву та вихідний день (тривалість щотижневого безперервного відпочинку має бути не менш як 42 години); роботи у вихідні дні забороняється, залучення окремих працівників до роботи в ці дні допускається тільки з дозволу профспілкового комітету і лише в таких виняткових ситуаціях:

• для відвернення суспільного або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їхніх наслідків;

• для відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи громадського майна;

• для виконання невідкладних, заздалегідь не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у майбутньому нормальна робота підприємства, установи, організації;

• для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

Робота у вихідні дні може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або в грошовій формі в подвійному розмірі.

г) святкові дні: 1 січня – Новий рік; 7 січня – різдво Христове; 8 березня – Міжнародний жіночий день; 1 і 2 травня – День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня – День перемоги; 28 червня – День Конституції України; 24 серпня – День незалежності України; один день (неділя) – Пасха (Великдень); один день (неділя) – Трійця.

У святкові те неробочі дня допускаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови, роботи викликані необхідністю обслуговування населення, а також невідкладні ремонтні роботи і вантажно-розвантажувальні роботи.

д) відпустка – це встановлений законом про працю безперервний відпочинок працівника з збереженням місця роботи (посади) і середньої зарплати.

Законом України «Про відпустки» від 5 листопада 1996 р. передбачено такі види відпусток: