9. Реалізація норм права: поняття і форми 10.Застосування норм права

Реалізація норм права - це втілення встановлених правових норм у діяльність суб'єктів права через вико­нання юридичних обов'язків, використання суб'єктивних прав, дотримання заборон, застосування норм права.

Використання - це форма реалізації повноважних пра­вових норм, яка полягає в активній чи пасивній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними за їхнім власним бажанням .

Виконання - це форма реалізації зобов'язальних юри­дичних норм, яка полягає в активній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними незалежно від їхнього власного бажання.

Дотримання - це форма реалізації заборонних юридич­них норм, яка полягає у пасивній поведінці суб'єктів, утри­манні від заборонених діянь.

Суб'єкти використання, виконання і дотримання — це державні та громадські об'єднання, їхні органи, посадові осо­би та громадяни.

Застосування норм права є особливою формою його реалізації. Це державно-владна й організаційна діяльність компетентних органів д-ви та посадових осіб з реалізації правових норм стосовно конкретних життєвих випадків че­рга винесення індивідуально-конкретних правових наказів приписів.

Ознаки застосування норм права:

1) цей вид діяльності здійснюється компетентними орга­нами, що наділені державно-владними повноваженнями;

2) застосування права здійснюється в чітко визначених законом процесуальних формах;

3) вона має державно-владний характер;

4) зміст діяльності полягає у винесенні індивідуально-конкретних , зазвичай обов'язкових до виконання, рішень, які за сутністю відрізняються від правових приписів загального характеру (нормативно-правових актів);

5) у цій діяльності органи правозастосування виступають суб’єктами управління; особи, відносно яких застосовується право - об'єктами управління; винесені рішення - засобами управління.

Випадки реалізації права у формі застосування: коли правовідносини не можуть виникнути у суб'єктів права без державно-владної діяльності компетентних органів держави або їхніх посадових осіб; за наявності спору на шляху до здійснення суб'єктивного права; коли особа притягається до юридичної відповідальності за скоєне правопорушення.

Правозастосовний акт - це індивідуально-конкретний, державно-владний припис, винесений відповідним органом унаслідок вирішення юридичної справи.

Види правозастосовних актів:

• за суб'єктами видання — акти органів державної влади та органів управління, судові акти, акти контрольно-наг­лядових органів і громадських організацій;

• за способом організації суспільних відносин, які підляга­ють регулюванню, — регулятивні та правоохоронні;

• за формою зовнішнього виразу — усні, конклюдентні та письмові.

11.Тлумачення права: поняття, види та способи

Важливим елементом правозастосування на стадії квалі­фікації (коли вибирається і з'ясовується легітимність право­вої норми) є тлумачення права. Ця проблема пов'язана з інтересами д-ви та сусп-ва, їх обумовленням і захистом.

Під тлумаченням права слід розуміти роз'яснення змісту правової норми.

1. тлумачення - процес мис­лення, що відбувається у свідомості особи, яка застосовує правову норму, з'ясування змісту правової норми та її пояс­нення.

2.тлумачення - це виражений поза роз'яснен­ням зміст правової норми.

Отже, тлумачення норм права — це інтелектуально-вольова діяльність суб'єктів права відносно з'ясуван­ня і роз'яснення змісту норм права з метою їх пра­вильної реалізації, яка може виражатися в особливо­му акті.

Існують різні види і способи тлумачення. Залежно від суб'єктів розрізняють офіційне та неофіційне тлумачення, що може бути загальним і індивідуальним.

Загальне тлумачення розраховане на всякий прояв регу­лювання правовою нормою суспільних відносин незалежно від його одиничних конкретних особливостей і поширюється на поведінку всіх можливих учасників цих відносин.

Загальне офіційне тлумачення тільки з'ясовує зміст існу­ючих правил поведінки.

Індивідуальне тлумачення стосується кон­кретного, одиничного прояву упорядкованих правовою нор­мою суспільних відносин, що визна­чаються конкретними обставинами справи.

Офіційне тлумачення може бути автентичним, легаль­ним і відомчим. Воно дається компетентним органом чи по­садовою особою на підставі службового обов'язку і має юри­дично значимі наслідки.

Автентичне тлумачення проводиться тим органом, який створив певну норму права. Воно є найбільш компе­тентним і авторитетним, оскільки орган, який створив право­ву норму, може найточніше розкрити її зміст.

Легальне тлумачення правових норм дається спеціально на те уповноваженим органом.

Відомче тлумачення здійснюється керівництвом цен­тральної установи відомства, коли воно дає офіційну відповідь на запити підвідомчих організацій і під­приємств з приводу трактування й застосування окремих повноважень і урядових нормативних актів.

Неофіційне тлумачення — це роз'яснення норм права, що дається неуповноваженим суб'єктом, а тому позбавлене юридичної сили і не тягне за собою юридичних наслідків. Його поділяють на доктринальне, компетентне та буденне. За формою воно може бути як усним, так і письмовим.

Способи тлумачення:

1. Мовне з'ясування змісту правової нор­ми через досвід її словесного формулювання на підставі лек­сичних, морфологічних, синтаксичних норм мовознавства.

2. Логічне з'ясування змісту правової норми завдяки без­посередньому використанню законів і правил формальної логіки.

3. Систематичне з'ясування змісту правової норми за­лежно від місця, що його посідає правова норма в системі інших норм права, а також залежно від її зв'язків з іншими нормами інститутів і галузей права.

4. Історико-політичне з'ясування сутності правової нор­ми на основі дослідження процесу її прийняття за певних історичних умов.

5. Цільове - аналіз сутності правової норми через з'ясування її мети.

6. Спеціальне юридичне — аналіз норми, яка містить юридичну термінологію, розуміння її конструкції з позиції юридичної науки, техніки і практики.