2.3. Уряди: склад, повноваження та організація діяльності

Уряди поряд з главами держав перебувають на вершині сис­теми органів публічної адміністрації. У правовій доктрині різ­них країн їх називають або вищим органом виконавчої влади або центральним органом загальної компетенції. Найпоширеніши­ми назвами урядів є: Рада Міністрів, Кабінет Міністрів, Кабінет, власне Уряд (у перекладі відповідною мовою держави).

До складу урядів належать:

• глава уряду (у президентських республіках ним є глава держави);

• заступник або заступники глави уряду (наявні не повсюд­но);

• міністри, які очолюють окремі міністерства (департамен­ти);

• міністри без портфеля;

• керівники інших центральних органів публічної ад­міністрації загальнонаціональної компетенції (це є радше ви­нятком; прикладом тут може слугувати Республіка Польща, стаття 147 Конституції якої передбачає можливість внесення до складу Ради Міністрів керівників комітетів⁴⁶).

У зарубіжних країнах не існує загального стандарту щодо кількості членів урядів. Наприклад, у Швейцарії Федеральний уряд налічує 7 членів (стаття 176 Конституції Швейцарської Конфедерації⁴⁷, а в Швеції - з 22. У багатьох країнах існує кон­ституційне обмеження кількісного складу. Зокрема у Бельгії склад уряду - Ради Міністрів не може перевищувати 15 членів (стаття 99 Конституції Королівства Бельгія⁴⁹). Особливо це пи­тання вирішується в Державі Ізраїль, параграф 33 закону про Уряд в якій передбачає верхню та нижню межу: кількість членів Уряду, включаючи Прем'єр-Міністра не повинна перевищувати 18 і бути меншою за 8 членів⁵⁰.

З огляду на колегіальність прийняття рішень урядами, велика кількість їх членів може ускладнювати процес прийняття рішень. Тому логічнішим є менше число учасників урядових колегій. В усіх країнах можна спостерігати «класичний» пере­лік керівників міністерств, які обов'язково входять до складу уряду. Це, насамперед, міністри: внутрішніх справ, зовнішніх справ, оборони, фінансів та юстиції.

Основною діючою особою, формальним і неформальним цент­ром є його глава. Найчастіше він зветься прем'єр-міністром, в ін­ших випадках — головою уряду або канцлером. В президентсь­ких республіках, як зазначалось вище, уряд очолює президент. Першорядність цієї посади в уряді, незважаючи на відсутність особливих повноважень, визначається:

• першочерговістю призначення на цю посаду стосовно ін­ших членів уряду;

• склад уряду визначає його глава, а участь парламенту і глави держави в цьому процесі часто носить формальний харак­тер;

• відставка глави уряду у більшості випадків тягне відстав­ку уряду загалом;

• у зв'язку з тим, що глава уряду зазвичай є лідером полі­тичної партії, що має більшість в парламенті, він може значно впливати не лише на уряд, але й на парламент.

Уряди є органами загальної компетенції, яка є надзвичайно широкою. Наприклад, у Польській Республіці таким чином виз­начають основні напрями діяльності уряду:

• забезпечення виконання законів;

• керівництво і контроль за роботою усіх органів державної адміністрації;

• розроблення бюджету та фінансових планів держави;

• розроблення законів та здійснення законодавчої ініціати­ви;

• прийняття виконавчих розпоряджень;

• здійснення нагляду за територіальним самоврядуванням;

• підтримання стосунків та укладення міжнародних дого­ворів з урядами інших держав та міжнародними організаціями⁵¹.

Уряди схвалюють свої рішення на засіданнях, на яких, за загальним правилом, повинні бути присутніми більшість їх членів. З огляду на уже згадувану складність колегіального способу прийняття, рішення у багатьох країнах попередньо розгля­дають вужчі міжміністерські органи, і фактично на засідання уряду виносять попередньо опрацьований та погоджений керів­никами зацікавлених відомств проект урядового акта. У Ве­ликій Британії цими органами є комітети Кабінету двох видів

• постійні та створювані ad hoc, тобто, при виникненні гострої

політичної потреби. У Федеративній Республіці Німеччини ці органи називаються урядовими комітетами, причому головою кожного з них є канцлер. Головним урядовим комітетом тут є федеральна рада з питань безпеки, до якої належить канцлер та найвпливовіші «силові» міністри.

Як відзначає І. Б. Коліушко, урядові комітети створюють для координації роботи членів уряду, узгодження та підготовки питань для розгляду на засіданні уряду, усунення розбіжностей між позиціями членів уряду щодо проектів урядових рішень, зменшення навантаження на уряд шляхом делегування їм по­переднього розгляду питань. В результаті діяльність цих комі­тетів дозволяє здійснювати більш якісну підготовку урядових рішень⁵².

Забезпечення роботи урядів покладається на спеціально ство­рені при них апарати із різними назвами (у Великій Британії, на­приклад, — Секретаріат Кабінету). У Федеративній Республіці Німеччини такий спеціальний орган — відомство Федерального канцлера створений при главі уряду і сприяє концентрації в його руках найважливіших повноважень. У Франції з її подвійним центром публічної адміністрації важливу роль у забезпеченні діяльності уряду відіграють також структури глави держави

• служби Єлисейського палацу. В президентських республіках апарат, зрозуміло, формується навколо глави держави.