9. Контрольні питання ……………………………………………………………………… 171
10. Список літератури ………………………………………………………………………… 173 вступ
Конспект лекцій підготовлено згідно програми навчальної дисципліни „Менеджмент персоналу фінансових служб”, яку складено у відповідності до освітньо-професійної програми Галузевого стандарту вищої освіти напряму 0501 “Економіка і підприємництво”.
Конспект лекцій допоможе студентам оволодіти знаннями та навичками у сфері менеджменту персоналу фінансових служб.
Завданнями вивчення дисципліни „ Менеджмент персоналу фінансових служб” є оволодіння студентами:
теоретичними основами управління людьми і колективами фінансових служб, які вирізняються складом працюючих, специфікою вирішуваних завдань та особливим характером відповідальності, притаманним фінансовій сфері.
навичками керування окремими особами і групами осіб з урахуванням виникнення формальних і неформальних груп у колективі.
навичками керування персоналом з урахуванням особливих відносин між підрозділами фінансових служб і між різними за підпорядкуванням фінансовими установами.
Тема 1 менеджмент персоналу як наукова дисципліна і сфера практичної діяльності керівників
1.1. Персонал і кадри підприємства.
1.2. Склад фінансових служб.
1.3. Функції керівників фінансових органів, фінансових підрозділів підприємств щодо управління персоналом і кадровим потенціалом служби.
1.4. Напрями дослідження процесу управління групами людей - працівниками фінансових служб з позицій теорії менеджменту.
1.1 Персонал і кадри підприємства
Управління персоналом є однією із найскладніших сфер діяльності менеджменту, оскільки тут переплітаються соціальні, економічні, виробничі та інші інтереси трьох основних суб'єктів, які представлені в організації:
власників, менеджерів і найманих працівників (персоналу організації).
Сутність управління персоналом розкривається за допомогою таких понять, як: трудові ресурси, трудовий колектив, персонал, кадри, людські ресурси, кадровий потенціал.
Трудові ресурси — це фізично розвинута частина населення, що володіє розумовими здібностями і знаннями, які необхідні для роботи у народному господарстві.
Поняття «трудові ресурси підприємства» характеризує його потенційну робочу силу.
Кадровий потенціал підприємства — це гранична величина можливої участі працівників підприємства у його діяльності з урахуванням їх компетентності, психофізичних особливостей, інтересів, мотивацій.
Поняття «трудовий колектив» можна розглядати з двох боків, зокрема, як:
• соціальну організацію (представлена адміністративно-правовою структурою);
• соціальну спільність (представлена спонтанно виникаючими між-особистими зв'язками, структурою малих груп, поділом персоналу підприємства на соціальні групи).
Персонал підприємства — це сукупність його працівників (постійних і тимчасових, кваліфікованих і некваліфікованих), що працюють по найму та мають трудові відносини із роботодавцем.
Кадри являють собою основний (штатний, постійний), як правило, кваліфікований склад працівників підприємства.
У розвинутих капіталістичних країнах поняття «кадри» спочатку замінилося на термін «персонал», а, починаючи з 1970-х pp. поширення отримало поняття «людські ресурси». Це обумовлено усвідомленням економічної доцільності інвестицій у людину, орієнтацією на розвиток її вмінь, здібностей та навичок.
Людські ресурси підприємства — це сукупність соціальних, психологічних і культурних якостей його працівників.
Процес управління персоналом полягає в реалізації логічно взаємопов'язаних функцій, спрямованих на забезпечення організації необхідною чисельністю працівників відповідної компетенції, на стимулювання ефективної поведінки зайнятого персоналу відповідно до цілей організації. Тому управління персоналом має функціональний, інституціональний та інструментальний виміри.
Функціональний вимір управління персоналом охоплює зв'язок «діяльність — функція», необхідний для реалізації цілей організації;
інституціональний вимір — стосується суб'єктів, уповноважених на прийняття рішень, взаємні сутнісні та ієрархічні зв'язки між ними;
інструментальний вимір — методи і знаряддя (інструменти), використовувані для реалізації функцій управління персоналом.
Систему функцій, які реалізуються у процесі управління персоналом, наведено на рис. 1.1.
Управління персоналом здійснюється з використанням загальновідомих (економічних, організаційно-розпорядчих і соціальних) методів менеджменту.
Методи (грец. тетпосіоз — спосіб пізнання) управління (менеджменту) — засоби цілеспрямованого впливу на трудовий колектив, працівників задля досягнення цілей організації.
Формування цілеспрямованого впливу на трудові колективи, їх працівників пов'язане з мотивуванням, тобто з використанням чинників, які обумовлюють поведінку людини у процесі виробництва. З огляду на це методи менеджменту повинні мати мотиваційну спрямованість.
Економічні методи менеджменту орієнтовані на індивідуальні і колективні економічні інтереси людей. У їх складі розрізняють такі підгрупи:
а) методи прямого економічного впливу на працівників: організаційно-виробниче планування, цільові комплексні програми організацій, бізнес-планування, комерційний розрахунок, система внутрішніх економічних регуляторів, оплати і стимулювання праці;
б) методи побічного регулювання діяльності організації: загальнодержавні (галузеві) комплексні цільові програми, система загальнодержавних, місцевих і внутрішніх економічних регуляторів господарської діяльності.
Формами прояву економічних методів менеджменту є виражені певними економічними параметрами плани, завдання, програми, ступінь задоволення індивідуальних, групових, колективних інтересів, виражений стимулами індивідуальної і групової праці, зафіксованими в принципах комерційного розрахунку.
Організаційно-розпорядчі методи менеджменту тісно пов'язані з економічними, оскільки обидві групи спрямовані на вирішення єдиних завдань, пов'язаних із досягненням цілей господарської діяльності, синтезують ефективний вплив керуючої системи на керовану. Однак організаційно-розпорядчі методи відрізняються від економічних механізмом дії і формою прояву в процесі управління.
Ці методи передують економічним, що обумовлено необхідністю передусім організаційно сформувати об'єкт управління і структуру управління ним. У процесі функціонування господарської системи економічні методи управління реалізуються у формі організаційно-розпорядчого впливу суб'єкта управління на об'єкт (постанови, накази, розпорядження та ін.).
Ґрунтуються вони на використанні таких індивідуальних і групових властивостей людей, як почуття обов'язку, відповідальності, дисципліни, усвідомлення можливості адміністративного покарання. Ці методи якнайповніше відповідають сутності менеджменту, є стрижнем управлінського впливу на працівників, специфічним управлінським феноменом.
Економічні та організаційно-розпорядчі методи менеджменту спрямовані здебільшого на виробничо-господарську діяльність організацій.
З 80-х років став застосовуватися такий термін, як «трудовий потенціал працівника».
Трудовий потенціал працівника — це сукупність фізичних і духовних якостей людини, що визначають можливість і межі її участі у трудовій діяльності, здатність досягати у визначених умовах певних результатів, а також удосконалюватися в процесі праці.
Елементами трудового потенціалу працівника є:
• особисті характеристики (мотиви поведінки, цінності, ставлення до праці, творча активність і т. д.);
• соціально-демографічні характеристики (стать, вік, національність і т. д.);
• психофізіологічні характеристики (тип темпераменту, стан здоров'я, схильність до певного роду діяльності, працездатність і т. д.);
• кваліфікаційні характеристики (рівень освіти, практичний досвід, професіоналізм, творчі здібності і т. д.).
Персонал — це особовий склад організації, що охоплює всіх найманих працівників, а також працюючих акціонерів і власників.
У великих організаціях структура персоналу може бути дуже складною за кількістю різних професій, посад, рівнів кваліфікації тощо. А це дуже ускладнює систему та процеси управління такими колективами.
В організаціях промислового виробництва виділяють персонал основної діяльності (промислово-виробничий) і неосновної (непромисловий) діяльності.
В Україні назви категорій персоналу стандартизовано, а отже, усі організації повинні дотримуватися стандартизованих назв.
У складі персоналу організації можуть бути постійні працівники, сезонні, тимчасові. Є такі, що зайняті повний робочий день, інші працюють у режимі неповного робочого дня або тижня. Одна людина може працювати у двох організаціях на засадах сумісництва. При цьому основним місцем роботи вважається та організація, де зберігається трудова книжка працівника.
Організація може приймати на навчання, підвищення кваліфікації, стажування тощо учнів, студентів-практикантів, стажистів з інших організацій, але ці люди до складу персоналу не входять, хоча клопотів, пов’язаних з їхнім перебуванням в організації, може бути багато.
Структурою персоналу називають співвідношення чисельності різних категорій працівників, наприклад, керівників і рядових виконавців; робітників, зайнятих ручною та механізованою працею тощо.
Структуру персоналу неможливо стандартизувати, адже вона складається щоразу індивідуально під впливом багатьох чинників. Адміністрація кожної організації повинна постійно аналізувати структуру персоналу та оптимізувати її з урахуванням динамічних зовнішніх і внутрішніх змін.
Багатьом організаціям не лише в Україні, а й в усьому світі, бракує висококваліфікованих, ініціативних, з творчим потенціалом працівників усіх посадових рівнів, але в першу чергу менеджерів зі стратегічним мисленням і вмінням ефективно вирішувати тактичні завдання.