2.6. Континентальний шельф.

Відповідно до ст. 76 Конвенції до континентального шельфу прибережної держави входять морське дно i надра пiдводних районiв, що простягаються за межi її територiального моря на всiй довжині природного продовження її сухопутної територiї до зовнiшнiх меж пiдводної окраїни материка або на вiдстань 200 морських миль вiд вихiдних лiнiй, вiд яких вiдмiрюється ширина територiального моря, коли зовнiшня межа пiдводної окраїни материка не простягається на таку вiдстань.

Прибережна держава встановлює зовнiшнi кордони свого континентального шельфу у тих випадках, коли шельф простягається бiльш нiж на 200 морських миль вiд вихiдних лiнiй, вiд яких вiдмiрюється ширина територiльного моря, прямими лiнiями, що не перевищують у довжину 60 морських миль і з'єднують фiксованi точки, які визначаються за допомогою координат широти i довготи.

Данi про кордони континентального шельфу за межами 200 морських миль вiд вихiдних лiнiй, вiд яких вiдмiрюється ширина територiального моря, подаються вiдповiдною прибережною державою до Комiсiї з кордонів континентального шельфу, яка створюється вiдповiдно до Додатка II на основі справедливого географiчного представництва. Комiсiя дає прибережним державам рекомендацiї з питань стосовно встановлення зовнiшнiх кордонiв їхнього континентального шельфу. Кордони шельфу, встановленi прибережною державою на основi зазначених рекомендацiй, є кiнцевими i для всiх обов'язкові.

Прибережна держава здiйснює над континентальним шельфом сувереннi права з метою його розвiдування i розробки його природних ресурсiв.

Права прибережної держави на континентальний шельф не залежать вiд ефективної або фiктивної окупацiї нею шельфу або вiд прямої про це заяви.

При цьому, права прибережної держави на континентальний шельф не зачiпають правового статусу покриваючих вод i повiтряного простору над цими водами.

Здiйснення прав прибережної держави стосовно континентального шельфу не повинно ущемляти здiйснення судноплавства та обмежувати iнші права i свободи iнших держав, передбачені у Конвенцiї, або призводити до будь-яких невиправданих перешкод їхньому здiйсненню.

Всi держави мають право прокладати пiдводнi кабелi i трубопроводи на континентальному шельфi. При цьому, визначення траси для прокладення таких трубопроводiв на континентальному шельфi здiйснюється за згодою прибережної держави.

Окрім іншого , прибережна держава має виняткове право дозволяти i регулювати бурильнi роботи на континентальному шельфi з будь-якою метою.

2.7. Відкрите море.

Положення цiєї відповідної частини Конвенції застосовуються до всiх частин моря, якi не входять нi у виключну економiчну зону, нi в територiальне море або внутрiшнi води будь-якої держави, нi в архiпелажнi води держави-архiпелагу (відкрите море).

Вiдкрите море вiдкрите для всiх держав, як прибережних, так i тих, що не мають виходу до моря. Свобода вiдкритого моря здiйснюється вiдповiдно до умов, якi визначаються Конвенцiєю та iншими нормами мiжнародного права.

Свобода відкритого моря включає, зокрема, як для прибережних держав, так i для держав, що не мають виходу до моря:

а) свободу судноплавства;

b) свободу польотiв;

с) свободу прокладати пiдводнi кабелi i трубопроводи, з дотриманням Частини VI Конвенції;

d) свободу будувати штучнi острови та iншi установки, якi допускаються вiдповiдно до мiжнародних прав, з дотриманням Частини VI;

е) свободу рибальства, з дотриманням умов, викладених у Роздiлi 2 Конвенції;

f) свободу наукових дослiджень, з дотриманням Частин VI i ХIII Конвенції.

Всi держави повинні здiйснювати цi свободи, належним чином враховуючи заiнтересованість iнших держав у користуваннi свободою вiдкритого моря, а також належним чином враховуючи права, передбаченi Конвенцiєю стосовно дiяльностi в Районi.

Вiдкрите море резервується для мирних цілей.

Нiяка держава не має права претендувати на пiдпорядкування будьякої частини вiдкритого моря своєму суверенiтету.

Кожна держава, незалежно вiд того, прибережна вона чи не має виходу до моря, має право на те, щоб судна пiд її прапором плавали у вiдкритому морi.

Вiйськовi кораблi користуються у вiдкритому морi повним iмунiтетом вiд юрисдикцiї якої б то не було держави, крiм держави прапора.

У випадку зiткнення або будь-якого iншого навiгацiйного iнциденту iз судном у вiдкритому морi, що спричиняє кримiнальну або дисциплiнарну вiдповiдальнiсть капiтана чи будь-якої iншої особи, яка служить на суднi, нiяке кримiнальне або дисциплiнарне переслiдування проти цiєї особи не може бути порушене iнакше як перед судовими або адмiністративними властями держави прапора або тiєї держави, громадянином якої ця особа є.

За винятком випадкiв, коли акти втручання основанi на правах, встановлених мiжнародними договорами, вiйськовий корабель, що зустрiв у вiдкритому морi iноземне судно iнше нiж судно, що користується повним iмунiтетом вiдповiдно до статей 95 i 96, не мають права пiддавати його огляду, якщо вiдсутнi розумнi пiдстави пiдозрювати, що

а) це судно займається пiратством;

b) це судно займається работоргiвлею;

с) це судно займається несанкцiонованим мовленням, а держава прапора вiйськового корабля має юрисдикцiю вiдповiдно до ст. 109;

d) це судно не має нацiональностi; або

е) хоча на ньому пiднято iноземний прапор або воно вiдмовляється пiдняти прапор, це судно насправдi має ту ж нацiональнiсть, що й даний вiйськовий корабель.

У вищезазначених випадках вiйськовий корабель може провести перевiрку права судна на його прапор. З цiєю метою вiн може вiдправити шлюпку пiд командуванням офiцера до пiдозрюваного судна. Якщо пiсля перевiрки документiв пiдозра залишається, вiн може провести подальший догляд на борту цього судна з усiєю можливою обережнiстю.

Якщо ж пiдозра виявляється безпiдставною i за умови, що оглянуте судно не вчинило нiяких дiй, якi б виправдували цю пiдозру, йому повиннi бути вiдшкодованi будь-якi заподiянi збитки або шкода.

Цi положення застосовуються mutatis mutandis до вiйськових лiтальних апаратiв.

Статтею 111 визначається право переслідування по гарячих слiдах у відкритому морі. Воно може бути розпочато, якщо компетентні властi прибережної держави мають достатні пiдстави вважати, що це судно порушило закони i правила цiєї держави. Таке переслiдування повинно розпочатися тодi, коли iноземне судно або одна з його шлюпок знаходиться у внутрiшнiх водах, в архiпелажних водах, в територiальному морi або прилеглiй зонi держави, яка переслiдує, i може тривати за межами територiального моря або прилеглої зони тiльки за умови, якщо воно не переривається. Не потрiбно, щоб в той час, коли iноземне судно, яке плаває в територiальному морi або прилеглiй зонi, отримує наказ зупинитися, судно, яке вiддає цей наказ, також знаходилось у межах територiального моря або прилеглої зони. Якщо iноземне судно знаходиться в прилеглiй зонi, визначенiй у статтi 33, переслiдування може розпочатися тiльки в зв'язку з порушенням прав, для захисту яких встановлено цю зону.

Право переслiдування по гарячих слiдах припиняється, як тiльки переслідуване судно входить в територiальне море своєї держави або в територiальне море будь-якої третьої держави.

Право переслiдування по гарячих слiдах може здiйснюватись тiльки вiйськовими кораблями або вiйськовими лiтальними апаратами, чи iншими суднами або лiтальними апаратами, якi мають чiткi зовнiшнi знаки, які дозволяють розпiзнати їх як такі, що перебувають на урядовiй службi, i уповноваженi для цiєї мети.

Всi держави мають право прокладати по дну вiдкритого моря за межами континентального шельфу пiдводнi кабелi i трубопроводи.

Кожна держава приймає необхiднi закони i правила, якi передбачають, що караними дiяннями є розрив або пошкодження пiдводного кабелю у вiдкритому морi яким-небудь судном, що плаває пiд її прапором, або якою-небудь особою пiд її юрисдикцiєю, вчинені навмисно або через злочинну недбалість таким чином, що це може перервати або утруднити телеграфний чи телефонний зв'язок, а також розрив або пошкодження за таких же обставин пiдводного трубопроводу або високовольтного кабелю. Це положення також стосується дiй, якi розрахованi на те, щоб призвести до таких розривiв або пошкоджень, або можуть призвести до них. Однак воно не стосується розривiв або пошкоджень, заподіяних особами, якi дiють виключно з правомiрною метою рятування свого життя або своїх суден, пiсля вжиття всiх застережних заходiв для уникнення таких розривiв або пошкоджень.

Згідно зі ст. 116 Конвенції всi держави мають право на те, щоб їхні громадяни займалися рибальством у вiдкритому морi за умови дотримання:

а) їхніх договiрних зобов'язань;

b) прав i обов'язкiв, а також iнтересiв прибережних держав,

передбачених, зокрема, в пунктi 2 статтi 63 i в статтях 64-67; i

с) положень відповідного розділу Конвенції.

При визначеннi розмiру допустимого улову i встановленні iнших заходiв по збереженню живих ресурсiв вiдкритого моря держави :

а) вживають на основi наявних у них найбiльш достовiрних наукових даних заходiв з метою пiдтримання або вiдновлення популяцiй виловлюваних видiв на рiвнях, при яких може бути забезпечено максимальний сталий вилов, що визначається з урахуванням вiдповiдних екологiчних та економiчних факторiв, включаючи особливi потреби держав, що розвиваються, i з урахуванням методiв ведення рибного промислу, взаємозалежності запасiв, а також будь-яких загальнорекомендованих мiжнародних мiнiмальних стандартiв, чи то субрегiональнi, регiональнi чи всесвiтнi;

b) беруть до уваги вплив на види, асоцiйованi з виловлюваними видами або залежні вiд них, з метою пiдтримання чи вiдновлення популяцiй таких асоцiйованих або залежних видiв вище вiд рiвнiв, при яких їхньому вiдтворенню може загрожувати серйозна небезпека.