ЗАПОРІЗЬКИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ КОЛЕДЖ

КАФЕДРА юридичних дисциплін

МІЖНАРОДНЕ ГУМАНІТАРНЕ ПРАВО

Лекція з курсу “Міжнародне право”

Укладач:

кафедри юридичних дисциплін

ЗІНУХОВА В.М.

Запоріжжя

2010

План лекції:

1. Поняття міжнародного гуманітарного права та предмет його правового регулювання.

2. Особливості виникнення та розвитку міжнародного гуманітарного права.

3. Джерела та суб’єкти міжнародного гуманітарного права. Принципи міжнародного гуманітарного права.

4. Види та учасники збройних конфліктів.

5. Початок війни та його правові наслідки.

6. Театр війни у міжнародному гуманітарному праві.

1. Поняття міжнародного гуманітарного права та предмет його правового регулювання

Діяльність держав у незвичних, екстремальних умовах міжнародних відносин – під час війни – регулюється принципами та нормами, які відносяться до міжнародного гуманітарного права (далі – МГП) та застосовуються під час збройних конфліктів. Світова спільнота прийшла до необхідності обмеження методів та засобів ведення війни шляхом вироблення договорів, які визначають права та обов’язки сторін, що воюють. Зменшити страждання, які заподіюються збройним насильством, захистити людину – такою є мета МГП.

В юридичній науці питання про становлення МГП як самостійної галузі міжнародного права, предмет її регулювання, зміст та назву є дискусійним.

Ф.Ф. Мартенс понад сто років тому писав, що “право війни в об’єктивному сенсі є сукупністю юридичних норм, законів та звичаїв, які визначають дії держав та їхніх збройних сил під час війни”.

І.М. Арцибасов вважав, що предметом права збройних конфліктів є суспільні відносини між суб’єктами міжнародного права з приводу використання ними засобів заподіяння шкоди ворогові, а також з приводу захисту особистості у період збройної боротьби. Право збройних конфліктів він визначав як сукупність створюваних шляхом міжнародних угод або звичаю юридичних норм, що застосовуються у війнах, міжнародних та неміжнародних збройних конфліктах, які забороняють використання певних методів та засобів ведення збройної боротьби, забезпечують захист прав індивіда в ході цієї боротьби та встановлюють міжнародно-правову відповідальність держав й кримінальну відповідальність фізичних осіб за їх порушення.

Л. Оппенгейм зазначав, що “законами війни є норми міжнародного права, що відносяться до ведення війни”.

МКЧХ визначає МГП як такі міжнародні правила, договірні або засновані на звичаях, які спеціально спрямовані на вирішення гуманітарних задач, що виникають безпосередньо в результаті збройних конфліктів міжнародного та неміжнародного характеру, і які з міркувань гуманного характеру обмежують право сторін, які знаходяться в конфлікті, обирати методи та засоби ведення війни або захищають осіб і майно, яким заподіяно або може бути заподіяно шкоду конфліктом.

По різному визначали предмет правового регулювання МГП у своїх роботах М.А. Баймуратов, І.П. Бліщенко, Ф.І. Кожевников, І.І. Котляров, Д.Б. Левін, Г.М. Мелков, В.В. Пустогаров, Л.І. Савинський, О.Ю. Смольников та інші.

Слід особливо відзначити, що ані у вітчизняних, ані у зарубіжних юристів-міжнародників не існує єдиного підходу до назви цієї галузі права. Більш того, окремі науковці взагалі не вважають правильним виокремлення цієї сукупності норм міжнародного публічного права у його окрему галузь.

Поняття “міжнародне гуманітарне право” було введене професором Жаном Пікте, котрий вперше запропонував цей термін. На його думку, МГП включає два розділи: “Право Гааги” та “Право Женеви”, аналізуючи які Ж. Пікте прийшов до оригінального висновку, що “якщо б ми задалися ціллю об’єднати їх загальною назвою, можна було б вигадати термін “право гуманності”, яке можна було б визначити як сукупність міжнародно-правових положень, забезпечуючих особистості повагу та можливість самовираження”.

Польський юрист А. Клафковський запропонував йменувати систему норм, що об’єднують “jus in bello” військовим правом, а Т. Лесько – міжнародним правом збройних конфліктів.

Юрист з ФРН Є. Барт замість поняття “право війни” пропонує застосовувати термін “міжнародне військове право”.

Окремі автори використовують для позначення поняття “право війни” його латинську назву “jus in bello”, яка увійшла до вжитку з давніх часів, коли війна вважалася законним засобом вирішення міжнародних спорів. Право, застосовувалося під час війни, було покликано позбавити воюючих від зайвих страждань та лиха. Право на війну (jus ad bellum) відрізнялося у ті часи від права війни (jus in bello) в силу визнання законності війни як засобу вирішення міжнародних спорів між державами.

З наведених наукових позицій важко зробити конкретний висновок про поняття, предмет регулювання та місце МГП у системі сучасного міжанродного публічного права.

На нашу думку, МГП справедливо вважається самостійною галуззю міжнародного публічного права, адже воно відповідає усім вимогам, наявність яких є достатньою для висновку про існування тієї чи іншої галузі права. Такі вимоги сформулював професор М.І. Лазарев. Серед них:

1. Предмет правового регулювання (специфічне коло суспільних відносин).

2. Специфічні норми, які регулюють ці відносини.

3. Достатньо велика суспільна значимість кола суспільних відносин.

4. Достатньо великий обсяг нормативно-правового матеріалу.

5. Спеціальні принципи права, які регулюють побудову нової галузі права.

Безумовно, ці критерії можуть видатися дискусійними, проте, на нашу думку, достатньо вагомими для того, щоб говорити, що відповідність МГП цим критеріям є достатньою підставою для визначення його як самостійної галузі МПП.