5. Початок війни та його правові наслідки.

ІІІ Гаазька конвенція про відкриття військових дій 1907 р. встановлює, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвузмістовного попередження, яке може мати форму або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Ця норма продовжує діяти й у сучасних умовах. Разом з тим слід мати на увазі, що відповідно до Визначення агресії, прийнятого ГА ООН у 1974 р., факт оголошення війни, яка не є актом самооборони відповідно до ст. 51 Статуту ООН не перетворює війну протиправну на війну законну, а являє собою акт агресії. Сам факт оголошення війни набуває статусу міжнародного злочину. Проте, дотримання норм МГП є обов’язковим, незалежно від того, чи оголошено війну, чи ні.

Не визнається таким, що відповідає МП, не лише ведення непроголошеної війни, що воно буде розглядатися як кваліфікуюча обставина при визначенні відповідальності, а й так званий casus belli (привід до війни) – безпосередній формальний привід, який призводить до виникнення між державами стану війни. У минулому такий привід був законною підставою для початку військових дій та сприяв виправданню війни і приховуванню її реальних причин. Наприклад, багато дослідників вважають, що події навколо німецької радіостанції в Гляйвиці у серпні 1939 р., коли на неї напав немов би загін польських митників (пізніше з’ясувалося, що напад організувала власне Німеччина), спровокували напад Німеччини на Польщу та послугували приводом до початку Другої світової війни.

Оголошення війни (або стану війни) є компетенцією вищих органів державної влади кожної країни. В Україні, зокрема, відповідно до п. 19 ст. 106 Конституції Президент України вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни, а Верховна Рада України відповідно до п. 9 ст. 85 Конституції України на підставі данного подання оголошує стан війни.

Воно може бути здійснено у таких формах:

• шляхом звернення до власного народу;

• шляхом звернення до народу або уряду держави-ворога;

• шляхом звернення до світової спільноти.

Ультиматум – це особливий спосіб оголошення війни, який полягає у категоричному та такому, що не припускає жодних подальших спорів та заперечень, вимог однієї держави, що пред’являється до уряду іншої держави, під загрозою, що у випадку невиконання цієї вимоги до певного строку уряд, який висунув ультиматум, вживе певних заходів. Мова таким чином йде про загрозу війни.

Оголошення війни, навіть якщо воно не супроводжується бойовими діями, тягне за собою початок юридичного стану війни. Разом з тим фактичний початок військових дій між державами не обов’язково веде до настання стану війни.

Початок війни означає кінець мирних стосунків між воюючими державами, що тягне за собою розірвання дипломатичних та, як правило, консульських зносин. Персонал дипломатичного та консульського представництва вправі покинути територію країни. При цьому держава перебування відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р. (ст. 44) зобов’язана сприяти найскорішому виїзду осіб, які користуються привілеями та імунітетами, і надати для цього у разі потреби транспортні засоби.

Представництво інтересів однієї воюючої країни та її громадян в іншій доручається третій, зазвичай нейтральній державі, яка підтримує дипломатичні стосунки з обома воюючими країнами. Так, під час Другої світової війни німецькі інтереси у СРСР представляла Швеція; вона ж представляла інтереси СРСР у Німеччині. Через нейтральну державу зазвичай підтримується зв’язок між сторонами, які воюють.

Початок війни впливає на дію міжнародних договорів, що пов’язують такі держави. Політичні, економічні та інші договори, розраховані на мирний час, припиняють свою дію. Деякі договори (торгові, почтові, телеграфні та інші) або припиняються, або призупиняються. З початком військових дій відбувається фактичне здійснення приписів правил ведення війни.

По відношенню до громадян ворожої держави, які перебувають на території держави, застосовуються різного роду обмеження. Ці особи можуть бути примушені до проживання на період війни у певному районі або інтерновані. Їм можуть також запропонувати покинути територію країни.

Майно, що безпосередньо нележить ворожій державі, конфіскується (за виключенням майна дипломатичного та консульського представництва).

Майно її громадян лишається недоторканим. Судам надається певний строк (“індульт”), щоб вони покинули порти та води ворожої держави, по закінченні цього строку суда підлягають конфіскації.

Таким чином, початок війни впливає на різні сфери міждержавних відносин (економічні, політичні, культурні, військові тощо), що тягне за собою корінні зміни їх міжнародно-правової основи – з цього моменту починають застосуватися, а точніше, держави зобов’язані застосовувати норми МГП.