”ЗАПОРІЗЬКИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ КОЛЕДЖ”

КАФЕДРА юридичних дисциплін

ПРАВО МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ

Лекція з курсу “Міжнародне право”

Укладач:

Викладач: кафедри юридичних дисциплін

Зінухова В . М.

Запоріжжя 2010

План лекції:

1. Право міжнародних договорів, його джерела та кодифікація.

2. Правоздатність укладати договори. Сторони в договорах.

3. Стадії укладання договорів.

4. Форма та структура договорів.

5. Дія договорів.

6. Тлумачення договору.

7. Умови дійсності та недійсності договору.

8. Припинення та призупинення дії договору.

9. Законодавство України про міжнародні договори.

1. Право міжнародних договорів, його джерела та кодифікація.

Право міжнародних договорів – це галузь міжнародного права, що є сукупністю міжнародно-правових норм, які регулюють відносини держав та інших суб'єктів міжнародного права з приводу укладання, дії та припинення міжнародних договорів.

Міжнародний договір означає міжнародну угоду, укладену суб’єктами міжнародного права у писемній формі та регульовану міжнародним правом незалежно від того, чи міститься така угода в одному документі, у двох або декількох пов’язаних між собою документах, а також незалежно від її (угоди) конкретного найменування.

Міжнародний договір є основним джерелом міжнародного права, важливим інструментом здійснення зовнішньої функції держав. На підставі міжнародних договорів засновуються та функціонують міждержавні організації. Зміни, що відбуваються в праві міжнародних договорів, неминуче торкаються інших галузей міжнародного права. Тому право міжнародних договорів займає особливе місце у системі міжнародного права, будучи однією з ведучих її галузей. На сьогодні у світі нараховується понад 500 тис. багатосторонніх та двосторонніх договорів.

Об’єктом права міжнародних договорів є самі міжнародні договори. Вони містять взаємні права та обов'язки сторін у політичних, економічних, науково-технічних, культурних та інших галузях.

Під кодификацією права міжнародних договорів розуміють приведення численних норм до узгодженої системи на основі загальновизнаних принципів міжнародного права.

Перші спроби кодификації договірних норм були здійснені ще Лігою Націй. Однак лише після створення ООН вдалося розробити й прийняти низку важливих універсальних договорів, які є основними джерелами права міжнародних договорів. Комісією міжнародного права ООН, яка із самого початку своєї діяльності досить активно й успішно займається кодификацією і прогресивним розвитком права міжнародних договорів, були розроблені проекти міжнародних актів, що складають основу джерел права міжнародних договорів. Ними є наступні конвенції:

Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р. Вона підкреслює важливу роль міжнародних договорів як засобу мирного співробітництва між державами незалежно від розходжень їхніх соціально-економічних систем; розглядає всілякі питання договірного права, на кшталт: порядок висновку міжнародних договорів, значення міжнародного договору для третіх держав, підстави недійсності договорів, право на застереження; закріплює такі нові моменти, як участь у договорі держав, які не визнають одна одної; право держав на участь в універсальних договорах; порядок вирішення спорів, що виникають у зв'язку із застосуванням договорів; функції депозитарію та інші важливі питання права міжнародних договорів.

Конвенція 1969 р. є основним джерелом права міжнародних договорів.

Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів від 23 серпня 1978 р. У цій Конвенції кодифіковані і прогресивно розвинені норми, що стосуються правонаступництва держав стосовно договорів. Вона в основному регламентує різні аспекти правонаступництва стосовно багатосторонніх договорів, у тому числі установчих актів міжнародних організацій, і договорів, прийнятих у рамках міжнародних організацій. У Конвенції підкреслене значення інституту правонаступництва як засобу зміцнення правової основи міжнародних відносин.

Віденська конвенція ООН про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями від 21 березня 1986 р. Конвенція застосовується до договорів між державами (однією або декількома) і міжнародними організаціями (однієї або декількома) та до договорів між міжнародними організаціями. Вона застосовується також до договорів, що є установчими актами міжнародних організацій, і до будь-якого договору, прийнятого в рамках міжнародної організації.

Конвенція регламентує питання, що стосуються цих договорів, про їх укладнання та набуття чинності, про порядок прийняття застережень, про дотримання, застосування, тлумачення зазначених договорів тощо. Ця Конвенція доповнює Віденську конвенцію про право міжнародних договорів 1969 р.