4. Консульські представництва: поняття, функції, глава та персонал

Консульська установа (консульство) – це постійний ДОЗЗ, що встановлюється в іншій державіі на підставі угоди між цими державами для виконання консульських функцій у певному консульському окрузі.

У міжнародній практиці вирізняють 4 види консульських установ:

1) генеральне консульство;

2) консульство;

3) віце-консульство;

4) консульське агентство.

Ці установи очолюють, відповідно, генеральний консул, консул, віце-консул та консульський агент (ст. 9 Віденської конвенції 1963 р.).

Місцеперебування консульської установи та її клас визначаються за узгодженням з державою перебування. У державі перебування може бути кілька консульських установ, тому, на відміну від дипломатичного представництва, вони діють не на усій території країни, а в межах встановленого консульського округу. Під ним розуміють територію, на якій, відповідно до норм міжнародного права та національного законодавства, здійснюються консульські функції.

Якщо на території держави перебування є лише одне дипломатичне представництво, а окремих консульських установ не передбачено, то територією консульського округу буде уся територія держави перебування. Якщо ж на території держави є окремі консульські установи, то кожна з них має свій консульський округ, тобто територію, на яку розповсюджується її діяльність, і яка встановлюється відповідно до угоди між державами.

Критерії створення консульських округів різні. Консульські округи консульських установ різних країн відрізняються між собою. Сукупність глав консульських установ, що перебувають у конкретному пункті (порт, місто) держави перебування, являє собою консульський корпус у вузькому розумінні.

Консульський корпус очолює старшина, старший за рангом та часом одержання консульської екзекватури. Він виконує в основному церемоніальні функції, до яких входить представництво усього консульського корпусу на колективних виступах, ознайомлення новоприбулих членів консульського корпусу з особливостями й традиціями держави перебування. Він також здійснює прав членів консульського корпусу у випадку їх порушення владою держави перебування, вирішує можливі внутрішні конфлікти в рамках консульського корпусу.

Сьогодні набула достатньо широкого розповсюдження практика відкриття консульських відділів при дипломатичних представництвах. Такі відділи очолюють завідуючі, яких назвають генеральними консулами або консулами.

Консул приступає до виконання своїх обов’язків після отримання згоди держави перебування (екзекватури).

Основні фукції консульських установ визначені у ст. 5 Віденської конвенції про консульські зносини 1963 р. До них відносяться:

– захист у державі перебування інтересів своєї держави, її громадян та юридичних осіб у межах, що допускаються міжнародним правом;

– сприяння розвитку торгових, економічних, культурних та наукових зв’язків між державою, яку представляють, та державою перебування, а також сприяння розвиткові дружніх відносин між ними;

– з’ясування усіма законними шляхами умов та подій у торговому, економічному, культурному та науковому житті держави перебування, повідомлення про них уряду держави, яку представляють, і надання відомостей зацікавленим особам;

– виконання адміністративних і нотаріальних функцій;

– надання допомоги та сприяння фізичним та юридичним особам держави, яку представляють, зокрема й правової;

– надання допомоги морським (річковим) судам і літакам та їхнім екіпажам;

– виконання інших функцій, покладених на консульську установу державою, яку представляють, що не забороняються законами і правилами держави перебування.

У процесі виконання своїх функцій консульські установи мають керуватися як нормами міжнародного права, так і нормами національного права.

В Україні функції консулів закріплено у Консульському статуті України 1994 р. Основною метою прийняття Статуту було визначення правових основ діяльності консульських установ України. Функції консулів України випливають з найменувань глав і розділів ІІ – VIII Консульського статуту України.

Розпорядження консула, видані у межах його повноважень, з питань, що стосуються перебування громадян України за кордоном, мають для них обов’язкове значення.

Відповідно до Віденської конвенції 1963 р. персонал консульських установ поділяється на три категорії:

1. консульські посадові особи, котрі перебувають на консульській службі та виконують консульські функції;

2. консульські службовці, котрі виконують адміністративно-технічну роботу;

3. обслуговуючий персонал.

Консульські посадові особи повинні бути, як правило, громадянами держави, яку вони представляють. Громадяне держави перебування та третіх держав можуть призначуватись на консульські посади лише після вираженої згоди держави перебування (ст. 22).