Поняття дипломатичного та консульського права та їх джерела.
Дипломатичне та консульське право – це галузь міжнародного публічного права, що складається з принципів і норм, які регламентують та регулюють офіційні відносини між державами та іншими суб’єктами міжнародного права, здійснювані за допомогою органів зовнішніх зносин.
Ця галузь МПП вважається однією з найдавніших, оскільки її становлення пов’язане з розвитком людської цивілізації. Її витоки можна знайти вже у період родоплеменного розвитку, коли сусідні племена вели переговори з питань війни та миру через своїх представників.
З утворенням держав почали створюватися звичаї, які знаходили вираження у договорах, що регулювали офіційні відносини між державами. Ще у Стародавній Індії у І тис. до н.е. у Законах Ману йшлося про те, що дипломатичне мистецтво полягає у вмінні попереджати війну та укріплювати мир.
Сьогодні під дипломатичним правом слід розуміти сукупність таких, що встановлюються в результаті угоди та забезпечуються суб’єктами міжнародного права, принципів і норм, які виражають волю суб’єктів міжнародного права, що беруть участь у міжнародному спілкуванні та регулюють діяльність цих суб’єктів з метою підтримання та упрочення миру та мирного співіснування.
На відміну від дипломатичних відносин, консульські відносини мають досить вузьку сферу дії. До неї входить, насамперед, офіційна діяльність органів зовнішніх зносин суб’єкта міжнародного права з охорони та захисту економічних, соціальних та інших інтересів самої держави, її громадян та юридичних осіб.
Джерелами дипломатичного та консульського права є міжнародні звичаї, міжнародні договори та акти національного законодавства. І це є особливістю даної галузі МПП.
Основними міжнародними договорами, які регулюють питання дипломатичного та консульського права, є:
Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 р.;
Віденська конвенція про консульські зносини 1963 р.;
Гаванська конвенція про дипломатичних чиновників 1928 р.;
Каракаська конвенція про консульські функції 1911 р.;
Гаванська конвенція про консульських чиновників 1928 р.;
Європейська конвенція про консульські функції 1967 р.
У рамках міжнародних організацій універсального та регіонального характеру також укладено низку багатосторонніх міжнародних угод з питань привілеїв та імунітетів їхнього персоналу. Наприклад, щодо ООН діють дві спеціальні конвенції: Конвенція про привілеї та імунітети ООН 1946 р. та Конвенція про привілеї та імунітети спеціалізованих установ ООН 1947 р.
Існує низка так званих національних джерел дипломатичного та консульського права, що вони прийняті в рамках внутрішньодержавного права. Є такі джерела й в Україні. Це, насамперед, Конституція України, Закон України “Про дипломатичну службу” 2001 р., а також окремі акти підзаконного характеру, наприклад, Постанова ВРУ “Про дипломатичні ранги” 1992 р., Положення про дипломатичні представництва України за кордоном 1992 р., Указ Президента України “Про державний протокол та церемоніал України” 2002 р. та інші.