12 Поняття про стилі. Функціональні стилі та їх різновиди

Кожен стиль відрізняється від інших характерними для нього мовними засобами.

Для публіцистичного стилю, що покликаний формувати громадську думку, впливати на слухача або читача в соціально-політичному плані, найхарактернішим є вживаннясуспільно-політичної лексики.

Для наукового стилю (підстилі - науково-популярний і науково-навчальний), мета якого - виклад наукової інформації, найхарактернішими ознаками є вживання термінів, логічність, аргументованість викладу.

Для офіційно-ділового стилю характерна точність, повна відсутність емоційно забарвлених засобів, особлива (більша чи менша в різних жанрах) стандартністьоформлення та розміщення частин тексту.

У розмовно-побутовому стилі вживаються мовні засоби з емоційним забарвленням, допускаються просторічна лексика, жаргонізми.

Відмінність художнього стилю полягає передусім в образності, емоційності мовлення, розрахованій на естетичний вплив на адресата. Із цією метою можуть вживатися засоби, властиві будь-якому стилю. Вибір мовних засобів залежить і від індивідуальних уподобань письменника.

Функціональний мовний стиль — це різновид літе­ратурної мови, шо обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особли­вості добору й використання лексичних, граматичних, фразеологічних та інших мовних засобів.

Існують такі основні функціональні стилі: офіцій­но-діловий, науковий, публіцистичний, художній, роз­мовний.

13 Лексичні, синтаксичні та структурні особливості української мови

Українська мова має фонетичні, граматичні і лексичні особливості, спільні з російською та білоруською мовами. Серед них найпомітніші:

однакові форми дієслів;

близькі системи суфіксів і префіксів;

однакове означення деяких слів та понять, напр.:

родинних стосунків (сестра, брат);

органів і частин людського тіла (нога, рука);

назв місцевості і рельєфу (ріка, земля, море);

ряд фонетичних особливостей:

протиставлення приголосних за твердістю- м'якістю,

повноголосся та ін.

Разом з тим українська мова має і своєрідні фонетичні, граматичні і лексичні особливості:

 перехід о, е в закритому складі в ї: осінь; ніс;

 втрата м'якості приголосного перед е, и: веселка, дитина;

 збереження м'якості ц: вулиця, місяць;

 закінчення -ою, -ею в іменниках на -а: весна- весною, пісня- піснею;

 закінчення -мо у дієсловах в 1-ій особі множини: ходимо, ходімо; пишемо та ін.

14 Класифікація ділових паперів ( див. Пит. 20)

15 Слова «книжні» та «нейтральні»

Усі слова української мови можуть бути поділені на дві великі групи: ті, що вживаються переважно в писемному мовленні (їх ще звуть книжними), й ті, що вживаються в усному мовленні (вони називаються розмовними). "Книжні", "нейтральні", "писемні" – це умовні назви, вони закріплені за певною вузькою сферою – наукові праці, публіцистичні та ділові папери.

"Книжні" слова, як правило, виражають загальнонаукові поняття: прогрес, компонент, демократизм, асигнація, експеримент, абітурієнт.

Значне місце займають слова із абстрактним значенням із суфіксами –анн /я/, -енн /я/, -інн /я/, -ість, -ств /о/,  -цтв /о/: змагання, засвоєння, посвідчення, спостереження, цілісність, сумісництво, товариство, здобуття, доручення, одержання.

Відтінок книжності може виявлятися також у дієсловах на –ува /ти/, -юва /ти/, (виконувати, заповнювати), у дієприкметниках: виконуючий, ознайомлений, виданий, присутні,віддієслівних іменниках на -ння, -ття (посвідчення, здобуття).

Для укладання ділового паперу необхідно добирати саме книжні, а не розмовні слова. Так слово дбати вживається у висловах "Як дбаєш, так і маєш", "У недбалого руки не болять".Для тексту документа слід вжити вислів типу: виявити піклування, проявити турботу, багато зробити для чогось.

У документах різного типу особливу увагу слід звертати на урочисті книжні слова, які проникають у ділові папери з мови газет. Їх вживання у діловій сфері спричиняє чимало недоречностей. Це, переважно, помилки такого характеру: "високе" слово вставляється в текст чисто ділового, виробничого характеру; урочистими словами користуються в документах, де йдеться про справи буденні, дрібні. У високому, урочистому мовленні вживаються словатруд, трудитися, трудовий, трудівник, у звичайному, поточному діловому папері повинно вживатися: праця, працювати, працівник; робота, робітник. На місці трудитися – працювати, виконувати, здійснювати, робити.

      Можна споруджувати палаци, зводити мости, але типові корівники слід будувати. Замістьпроживати слід використовувати мешкати, жити, бути прописаним, займати  житлоплощу.