Література:

1. Базовкін Т., Кремєнь В. Партії та громадянські об'єднання України. - К., 1994.

2. Беренштєйн Л., Панченко П., Рейт О. Розбудова громадянського суспільства в Україні. - К., 1999.

3. Геллнер З. Условия свободы. Гражданское общество и его исторические соперники. - М., 1995.

4. Гражданское общество и правовое государство: предпосылки формирования. – М., 1997.

5. Громадянське суспільство в Україні: проблеми становлення. – К., 1997.

6. Декларація про державний суверенітет України. – К., 1990.

7. Дорошенко Д. Нарис історії України: У 2-х т. – К., 1992.

8. Загальна декларація прав людини. – К., 1996.

9. Задоянчук О. І. Громадянське суспільство. – К., 1999.

10. Заєць А. П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. – К., 1999.

11. Институты самоуправления: историко-правовое исследование. – К.,1995.

12. Кант И. К вечному миру: идеи всеобщей истории во всемирно-гражданском плане. Т. 6. – М., 1996.

13. Карась А. Філософія громадянського суспільства в класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях. – Львів, 2003.

14. Кириченко С.О. Шляхи формування громадянського суспільства і правової держави. – К., 1999.

15. Кін Д. Громадянське суспільство. Старі образи, нове бачення. – К., 2000.

16. Колодій А. На шляху до громадянського суспільства. – Львів, 2002.

17. Овсянников М.Ф. Гегель. – М., 1971. – Гл. V.

18. Тимошенко В.І. Правова держава. Теоретико-історичне дослідження. – К., 1994.

19. Швидак О.М. Політологія. Практикум: Навч. посібник. – К., 2001. – С. 109-112.

20. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник. – К.: Либідь, 2002. – С. 292-324.

Тема 6. Політичні партії і партійні системи. Громадські організації.

П лан

1. Поняття політичної партії, її виникнення, етапи розвитку. Функції політичної партії.

2. Типологія політичних партій і партійних систем.

3. Становлення багатопартійності в Україні. Партійна й виборча системи в Україні.

4. Громадські організації та рухи

Основні поняття та терміни: політична партія, громадська організація , партійна система, багатопартійність, виборча система, громадська організація, політична організація, рух, громадсько-політичне об'єднання, групи за інтересами, групи тиску, лобі, громадське об'єднання.

Інформаційний блок

1. Поняття політичної партії, її виникнення, етапи розвитку. Функції політичної партії.

Слово "партія" (лат. рагtis - частина) означає частину більшої спільності або цілісності. Воно використовувалося ще в античному світі для позначення політичної організації, причому в негативному значенні.

Наукові спроби визначити сутність політичної партії були здійснені у XIX ст. В розумінні сутності партії виокремились три основних підходи:

• партія - це ідеологічна спільність людей, їх добровільне об'єднання навколо якоїсь ідеології (ліберальне).

• партія - це організація певного суспільного класу чи соціальної групи (характерне для марксизму);

• партія - це громадська організація, інститут політичної системи, головним завданням якого є завоювання, утримання й використання державної влади.

Американський політолог Дж. Ла Паломбара вирізнив чотири елементи, які конституюють політичну партію. Партія:

• є носієм ідеології або принаймні відбиває конкретну орієнтацію;

• це організація, тобто відносно тривале в часі об'єднання людей;

• метою партії є завоювання і здійснення влади;

• партія прагне забезпечити собі підтримку народу - аж до членства або активної участі в ній.

Партія відрізняється від суспільно-політичного руху, який не має характерних для партії організаційної структури та детально розробленої політичної програми, а від групи інтересів тим, що не прагне до завоювання державної влади, а обмежується лише здійсненням впливу на неї.

Політична партія - це добровільне та організаційно оформлене об'єднання громадин, яке виражає інтереси частини суспільства і прагне до їх задоволення шляхом здобуття, утримання і використання державної влади.

Зародки політичних партій у вигляді станових угруповань склалися ще в рабовласницькому і феодальному суспільстві. Політичні партії в сучасному їх розумінні виникли лише у другій половині XIX ст.

У розвитку партій як суб'єктів політичної діяльності М. Вебер розрізняє три стадії:

1) аристократичної котерії (угруповання);

2) політичного клубу;

3) масової партії.

Всі стадії пройшли лише дві англійські партії- вігів і торі. Більшість сучасних політичних партій сформувались одразу як масові партії.

Головне завдання політичних партій полягає в тому, щоб перетворити багатоманітність інтересів окремих індивідів і соціальних спільностей у їх сукупний політичний інтерес шляхом зведення цих інтересів до єдиного знаменника. Головне завдання політичних партій полягає в тому, щоб перетворити багатоманітність інтересів окремих індивідів і соціальних спільностей у їх сукупний політичний інтерес шляхом зведення цих інтересів до єдиного знаменника.

Основними функціями політичної партії в сучасному суспільстві є:

• політичне представництво соціальних інтересів;

• соціальна інтеграція - узгодження соціальних інтересів через взаємодію політичних партій;

• розробка ідеології, політичних доктрин і програм;

• боротьба за оволодіння державною владою та участь у її здійсненні;

• участь у формуванні й діяльності всіх ланок державного апарату;

• участь у розробці, формуванні і здійсненні політичного курсу держави;

• політична соціалізація - сприяння засвоєнню індивідом певної системи політичних знань, норм і цінностей, залученню його до політичної с истеми;

• формування громадської думки;

• політичне рекрутування, тобто залучення на бік партії якомога ширших верств населення як її членів, прихильників і виборців;

• підготовка та висунення кадрів для апарату держави, партії, громадських організацій.

2. Типологія політичних партій і партійних систем

Партії відрізняються за:

• соціальною основою;

• організаційною побудовою і характером членства;

• ідеологією;

• місцем у системі влади;

• цілями, методами й засобами діяльності.

Відповідно до соціальних груп розрізняють класові, національні, жіночі, селянські, регіональні та інші політичні партії.

Залежно від типу організаційної структури партії поділяються на кадрові й масові.

Кадрові партії об'єднують у своїх лавах невелику кількість впливових професійних політиків і спираються на фінансову підтримку підприємницьких структур. Ці партії є децентралізованими об'єднаннями, не мають фіксованого членства, звертаються до громадян лише в період виборчої кампанії (консервативні й ліберальні партії країн Західної Європи, Республіканська й Демократична партії США).

Масові партії орієнтуються на залучення до своїх лав якнайбільшого числа членів з метою забезпечення завдяки членським внескам фінансової підтримки своєї діяльності. Вони мають фіксоване членство, розгалужену організаційну структуру й порівняно значну кількість членів, між якими встановлюється тісний постійний зв'язок. Це партії з більш-менш чіткою ідеологічною орієнтацією. Вони беруть активну участь у виборах. До масових належить більшість соціал-демократичних, соціалістичних, комуністичних, християнських партій.

Кадрові й масові партії розрізняють і за кількісними показниками. Вважається, що кадрові партії об'єднують у своїх лавах менш ніж 10 відсотків виборців, а масові - більш як 10 відсотків.

За ідеологічною ознакою партії поділяються на ідейно-політичні, прагматичні та харизматично-вождистські.

• Ідейно-політичними є партії більш-менш чітко визначеної ідеологічної спрямованості: комуністичні, соціал-демократичні, ліберальні, консервативні, фашистські, християнські, ісламські тощо.

• Прагматичні - це такі партії, які орієнтуються не на певну ідеологію, а на широкий спектр ідей і суспільних проблем з метою залучення на свій бік якомога більше виборців. Це інтеркласові партії, або партії виборців.

• Харізматично-вождистські партії формуються навколо особи конкретного політика і діютьяк групи його підтримки. Ці партії також мають певну ідеологічну спрямованість, але вона визначається не стільки їхньою соціальною базою, скільки лідерами.

Існує ще іншій поділ - на ліві, центристські і праві, який був започаткований у часи Великої французької революції XVIII ст., коли в залі засідань Національної асамблеї праворуч від головуючого розташовувалися консерватори (прихильники монархії), ліворуч - радикали, які обстоювали ідеї загальної рівності, а помірковані займали місця в центрі зали. Соціальною базою лівих партій (комуністичних, соціалістичних, соціал-демократичних) є здебільшого наймані працівники, правих (ліберальних, консервативних, націоналістичних, фашистських тощо) - власники.

За місцем у системі влади розрізняють парламентські і непарламентські політичні партії.

Для партій парламентського типу характерне використання форм і методів діяльності в межах правових норм держави. Своїх політичних цілей вони прагнуть досягти через законні органи влади, які самі й формують за результатами виборів.

Характерними рисами непарламентських партій є доктрииальна програмна єдність і централізм у структурі. Парламентська й виборча діяльність для них не є головними цілями. Свою увагу вони зосереджують на досягненні доктринальних цілей. Фракції в парламенті організаційно і в ході здійснення політичної лінії для таких партій відіграють меншу роль, ніж для парламентських.

За цілями й характером діяльності партії поділяються на революційні, реформістські та консервативні.

Партійна система - це сукупність діючих у країні політичних партій та відносин між ними, які складаються в боротьбі за державну владу та у процесі її здійснення.

У країнах сучасного світу склались різні партійні системи. Розрізняються вони залежно від кількості діючих у країні політичних партій, основними принципами їхньої взаємодії, за ідеологічною та іншими ознаками.

Однією з найбільш деталізованих є типологія партійних систем, запропонована італійсько-американським політологом Дж. Сарторі, який розрізняє сім типів партійних систем:

• однопартійна;

• з партією-гегемоном;

• з домінуючою партією;

• двопартійна;

• поміркованого плюралізму;

• поляризованого плюралізму;

атомізована.

В основу типології покладено ідеологічну ознаку: однопартійна система є моноідеологічною, атомізована - ідейно різнорідною. Між цими двома полюсами розташовуються решта партійних систем.

Однопартійна система - це така система, в якій:

• або неможливе навіть номінальне існування інших партій;

• або поряд з номінальними партіями існує партія-гегемон;

• або поряд з іншими реальними партіями виступає домінуюча партія.

В сучасній західній політології найчастіше розрізняються три основних типи партійних систем:

• багатопартійна система

• двопартійна система (біпартизм)

• система двох з половиною партій

3.Становлення багатопартійності в Україні. Партійна й виборча системи в Україні.

На початок 1996 р. в Україні було зареєстровано 37 партій, а станом на вересень 2001 р. - більш як 120. Щоправда, реальна кількість політичних партій с дещо меншою, оскільки деякі з них припинили своє існування або об'єдналися з іншими партіями.

На сьогодні найчисленнішими і найвпливовішими політичними партіями України є Народний Союз "Наша Україна", Партія регіонів, "Батьківщина", Народна партія (до 2005 року Аграрна партія) Володимира Литвина, Комуністична пртія України, Соціал-демократична партія (об'єднана), Соціалістична партія України. Протягом часу втратили свє значення Народно-демократична партія, Партія зелених, обидва Рухи.