9.5. Управління відсотковими ризиками

Не менш важливою процедурою в процесі кредиту­вання інвестиційних проектів є ефективна оцінка відсоткових ри­зиків при інвестиційному кредитуванні, яка також потребує вдо­сконалення.

Відсотковий ризик зумовлений тим, що середня вартість залу­чених коштів банку (депозитів і взятих у борг грошей) може про­тягом дії строку кредиту перевищити середню відсоткову ставку за кредит. Відтак кредитування інвестиційних проектів потребує ефективного управління відсотковим ризиком, адже ці кредити мають переважно строковий характер.

Відсотковий ризик обумовлений і невизначеністю майбутньої динаміки рівня відсотків на кредити під інвестиційні проекти. Він виникає тоді, коли не збігаються терміни повернення нада­них та залучених коштів або коли ставки за активними та пасив­ними операціями встановлюються різними способами (фіксовані ставки проти перемінних чи навпаки). У цьому разі прикладом може бути ситуація, коли кошти позичаються на короткий термін за змінними ставками, а кредити видаються на тривалий строк за фіксованими ставками у розрахунку на те, що змінні відсоткові ставки не перевищать очікуваний рівень.

На відсотковий ризик найбільш наражаються ті банки, які ре­гулярно маніпулюють відсотками у спекулятивних цілях, а також ті, що не приділяють належної уваги прогнозним змінам відсот­кових ставок.

Отже, одним із найважчих завдань у кредитуванні інвести­ційних проектів є визначення відсоткової ставки. Кредитор, з одного боку, бажає встановити досить високу ставку, аби одер­жати прибуток за кредит та компенсувати всі свої ризики. З ін­шого боку, ставка за кредит повинна бути низькою, щоб пози­чальник був спроможний виплатити його і не звертатися до іншого кредитора.

Сьогодні відсоткова ставка за інвестиційні кредити може бути фіксованою або плаваючою залежно від зміни базової ставки. Рішення про те, якою буде ставка (фіксованою чи плаваючою), приймають банк та клієнт, залежно від того, яку величину відсот­ків вони очікують у майбутньому. Зазвичай банки віддають пере­вагу плаваючим ставкам при довгостроковому кредитуванні, а позичальники — фіксованим. Фактор відсоткової ставки відіграє велику роль у визначенні витрат позичальника на розширення виробництва або впровадження нового товару на ринок. Отже, фіксована відсоткова ставка дає змогу позичальникам точно оці­нити свої витрати та внести їх до кошторису проекту.

З усього сказаного випливає, що правильне встановлення відсоткових ставок за інвестиційні кредити сьогодні є одним з насущних завдань банків, які кредитують інвестиційні проекти. Найважливішим елементом загальної кредитної політики бан­ку є також визначення ціни інвестиційного кредиту, що передба­чає врахування таких факторів.

Ризик. Складовим елементом визначення ціни є систематичне встановлення ступеня ризику, пов'язаного з проектом чи станом позичальника.

Агресивність. Залежить від того, які цілі переслідує банк — зростання чи закріплення позицій на кредитному ринку.

Конкуренція. Визначається тим, чи конкуруватиме банк з іншими банками у визначенні ціни на інвестиційні кредити.

Категорія клієнта. Залежить від орієнтації банку — на розвиток відносин з клієнтом чи на одержання вигоди від кредитування.

Прибутковість. Кредитну маржу банк може скоротити, якщо клієнт забезпечує банку значний дохід за іншими операціями (ва­лютними, акредитивами, зобов'язаннями, гарантіями тощо).

Вартість ставки. Ціна кредиту ґрунтується на базовій ставці, що визначається як середньозважена за всіма джерелами коштів, разом із вартістю страхування депозитів, резервних вимог Національного банку та всіх відсоткових витрат, пов'язаних із мобіліза­цією коштів, накладних, адміністративних та маркетингових витрат.

Гнучкість ціни кредитування. Банк може запропонувати клієн­тові змінити плаваючу ставку на фіксовану (при револьверному кредитуванні), плаваючу ставку з нижньою і/або верхньою ме­жею або будь-яку іншу зміну чи поправку, привабливу для клієнта та прийнятну для банку за прибутковістю та за цілями.

Інші фактори. Визначення ціни кредиту передбачає також визначення ціни інструментів, наданих за винагороду, — гарантій, зобов'язань, акредитивів на умовах «стенд-бай» тощо. Ціна забезпечених та гарантованих кредитів повинна включати і витра­ти, пов'язані з наглядом та управлінням цими кредитами.

Не менш складною проблемою управління відсотковим ризи­ком є також управління «гепом» (розривом) в активах та паси­вах, який відчутно впливає на рівні відсоткових ставок. Успішне управління «гепом» потребує передбачення майбутніх змін відсот­ків за кредитами. На практиці існує позитивний «геп», коли активи зі змінною ставкою перевищують пасиви зі змінною ставкою та негативний «геп», коли пасиви зі змінною ставкою перевищують такі самі активи. На рис. 9.3 показано, що ступінь відсоткового ризику залежить від розмірів розриву між активами та пасивами та від напряму, швидкості і тривалості зміни відсоткової ставки.

Наприклад, за очікуваного спаду відсоткових ставок банку необхідно збільшити частку залучених фондів зі змінною ставкою, та збільшити частку активів з фіксованою ставкою, і в такий спо­сіб збільшити відсоткову маржу та скоротити величину позитивного «гепу». У разі очікуваного підвищення відсоткових ставок» банку слід збільшити портфель активів зі змінною ставкою та підвищити частку ресурсів під фіксований відсоток. Таким чином збільшиться величина позитивного «гепу».

Отже, банк має розробити ефективну стратегію управління «гепом», яка, на нашу думку, повинна містити спеціальні плани операцій для всіх категорій активів і пасивів на кожній фазі діло­вого циклу інвестиційного кредитування.

Наведемо приклад такої стратегії.

Перший етап: низькі відсоткові ставки (очікується зростання). Заходи:

* збільшити строки позичкових коштів;

* зменшити кількість кредитів із фіксованою ставкою;

* скоротити строки портфеля інвестицій;

* продати інвестиції (цінні папери); « одержати довгострокові позички;

* закрити кредитні лінії.

Другий етап: відсоткові ставки підвищуються (очікуються у майбутньому найвищі відсотки). План дій:

* скоротити строки позичкових коштів; « подовжити строки інвестицій;

* підготувати видачу кредитів із фіксованою ставкою;

* підготуватися до збільшення частки інвестицій у цінні папери;

* розглянути можливість дострокового погашення заборгова­ності з фіксованим відсотком.

Третій етап: високі відсотки (очікується їх зниження). Доцільно:

* скоротити строк позичкових коштів;

* збільшити частку кредитів із фіксованою ставкою; » подовжити строки портфеля інвестицій; «розширити портфель інвестицій із фіксованою ставкою:

* запланувати майбутній продаж активів;

* зосередити увагу на нових кредитний лініях. Четвертий етап: зниження відсоткових ставок (очікуються найнижчі відсотки). Необхідні дії:

* подовжити строки позичкових коштів; «скоротити терміни інвестицій; «збільшити частку кредитів зі змінною ставкою; «скоротити інвестиції у цінні папери;

* вибірково продати активи з фіксованою ставкою;

* запланувати збільшення довгострокової заборгованості з фік­сованою ставкою.

Отже, за будь-яких стратегій банку необхідно збільшувати чи­сту відсоткову маржу у межах параметрів ризику, визначених політикою банку, адже відсоткові ставки та ступінь ризику, при­таманні кредитним операціям, — це змінні величини, що форму­ються під впливом зовнішніх факторів, вектор яких важко перед­бачити і на які банк вплинути не може.

Резюмуючи, підкреслимо, що комерційним банкам, які здійс­нюють інвестиційне кредитування, слід навчитися оперативно керувати кредитним та відсотковим ризиками, намагаючись зво­дити їх до мінімуму.