Тема 1.

Менеджмент – це обов’язкове управління господарською діяльністю, яке виступає як самостійний вид професійної діяльності.

Управління – це свідомий вплив людини на об’єктивні процеси і їх учасників, який здійснюється для надання певної спрямованості діяльності і отримання бажаних результатів.

Бізнес – це діяльність, яка спрямована на отримання прибутку шляхом створення і реалізації певної продукції та послуг.

Управління бізнесом - це управління комерційними господарськими організаціями.

Школа наукового управління як етап в розвитку менеджменту

Школа наукового управління (1885—1920) пов’язана з роботами Фредерика Тейлора, Френка и Лилии Гилбрет, Генри Ганта. Засновники школи вважали, що використовуючи спостереження, вимірювання, логіку та аналіз, можна вдосконалити операції ручної праці. Першою фазою методології школи наукового управління були аналіз змісту роботи і визначення її основних компонентів.

Для школи наукового управління було характерним систематичне використання стимулювання з метою зацікавити робітників у збільшенні продуктивності і об’єму виробництва. Школа наукового управління виступала за відокремлення управлінських функцій обміркування і планування від фактичного виконання роботи.

Адміністративна (класична) школа в управлінні

Представники класичної (1920—1950) школи - А. Файоль, Л. Урвик, Дж. Муни. Метою школи було створення універсальних принципів управління, дотримання яких призведе організацію до успіху. Ці принципи пов’язані з двома аспектами: розробка раціональної системи управління організацією (функції бізнесу – фінанси виробництво і маркетинг) та побудова структури організації і управління робітниками.

Друга категорія принципів стосувалась побудови структури організації та управління робітниками.

А. Файоль Сформулював 14 принципів управління:

розподіл праці, повноваження та відповідальність, дисципліна, єдиноначальність, єдність напряму, підпорядкованість особистих інтересів загальним, винагорода персоналу, централізація, скалярний ланцюг, порядок, справедливість, стабільність робочого місця для персоналу, ініціатива, корпоративний дух.

Школа людських відносин і поведінкових наук

Рух за людські відносини зародився у відповідь на неспроможність з боку представників наукового управління і класичної школи повністю врахувати людський фактор як основний елемент ефективної організації. Найбільший вклад в розвиток школи людських відносин (1930—1950) внесли два вчених — Мері Паркер Фоллет и Элтон Мейо. Експерименти Е. Мейо відкрили новий напрямок в теорії управління. Він визначив, що чітко розроблені робочі операції і гарна заробітна плата не завжди призводили до підвищення продуктивності праці. Сили, які виникають при взаємодії людей, часто перевищують зусилля керівників.

Більш пізні дослідження, які були проведені Абрахамом Маслоу і іншими психологами допомогли зрозуміти причини цього явища. Мотивами дій людини, за Маслоу, є в основному, не економічні сили, а різні потреби, які можуть бути лише часткового і посередньо задоволені за допомогою грошей.

Серед найбільш крупних фігур більш піднього періода поведінкового напряму (1950 р. по нинішній час) К. Арджирис, Р. Лайкерт, Д. Мак-Грегор, Ф. Герцберг. Представники школи вивчали різні аспекти соціальної взаємодії, мотивації, характеру влади і авторитету, лідерства, організаційної структури, комунікації в організаціях, зміни змісту праці і якості трудового життя.

Головна ідея: вірне застосування науки про поведінку завжди буде сприяти підвищенню ефективності і робітника і організації. Однак в деяких ситуаціях даний підхід не працював.