40.Мікросоціологічні теорії (ч.Кулі, Дж.Мід, Чикагська школа, Дж.Морено).

Мікросоціологія розглядає як основу соціального життя взаємодії людей. Микросоциология більшою мірою, ніж макросоціологія, пов`язана з практикою. Її формування обумовлене проведенням великої кількості досліджень на початку XX ст. Найбільш відомі теорії мікросоціології - символічний інтеракціонізм і теорія обміну. При аналізі тих чи інших явищ представники мікросоціології спираються на думку, що причини соціальних явищ слід шукати на нижньому рівні, тобто велика увага приділяється індивіду.

Прихильники интеракционизма - Джордж Мід і Герберт Блумер - розглядали життя і поведінку людини як реакцію на поведінку інших людей. У процесі взаємодії люди намагаються передбачити наміри інших, зрозуміти їх дії. При цьому використовуються певні символи, які допомагають людям зрозуміти один одного. Однозначність символів дозволяє спілкуватися. У поведінці людини присутні два аспекти: «Я», «Ми». «Я» є індивідуальне людську свідомість, що не знаходиться у взаємозв`язку з навколишньою дійсністю. «Ми» - це «Я» в очах суспільства. Оцінюючи свою поведінку, людина керується не лише своїми поглядами, але і думкою інших людей. Чим більше людина взаємодіє з іншими людьми, тим різноманітніше їх відповідна реакція.

Індивідуалізм набув широкого поширення в соціології. За допомогою індивідуальних дій людей пояснювалося будь-яке явище, що відбувається в суспільстві. Звідси представники цього напрямку робили висновок, що необхідно вивчати індивідуальні дії окремо і в сукупності, щоб пояснити закономірності суспільних процесів. Дія складається з наступних елементів: індивід або група індивідів, що виробляють дії; ситуація, що створює передумови для дій; наявність мети, в ім`я якої здійснюється дію; використання коштів для її досягнення; поведінка в даній ситуації.

Вчені здавна намагалися пояснити дії людей. Найбільшого поширення в XX ст. отримала теорія обміну, запропонована американським соціологом Джорджем Каспаром Хоманс. Відповідно до неї на поведінку людей впливають результати їх дій: винагороди або втрати. Основні положення теорії: частота повторення вчинку прямо пропорційна частоті винагороди за нього; людина прагне створити (повторити) таку ситуацію, при якій він отримав винагороду; чим більше винагороду, тим більше люди готові витратити зусиль на його отримання. Якщо потреби людини незначні, то його прагнення задовольнити їх буде менше.

Поряд із соціально-філософськими, культурологічними, натуралістичними, психологічними й іншими підходами до вивчення проблем особистості особливу значимість здобувають властиво соціологічні концепції, що пов'язано, головним чином, з відносно чітким визначенням до цього часу природи, сутності й місця самого явища «соціального» у континуумі реальності.  Багатий матеріал для розвитку соціологічної концепції особистості міститься в теоріях дзеркального «Я» – Ч. X.Кулі й Дж. Міда. Ч. X.Кулі вважав, що особистість й усвідомлення нею власного «Я» формуються в процесі тривалої, суперечливої взаємодії її з іншими людьми, тобто соціальним оточенням. При цьому кожна людина будує своє «Я», ґрунтуючись на сприйнятих реакціях, думках інших людей, з якими вона вступає в контакт. Це людське «Я» одержало популярність як дзеркальне «Я» Ч. Кулі [8, 22].  Вирішальну роль у його формуванні Ч. Кулі відводив первинним соціальним групам (родині, друзям й іншим). У міру дорослішання особистість починає більше приділяти увагу створенню свого «Я - образу», а, отже, сама більш строго відбирає групи особистостей, що грають роль соціального дзеркала й роблять на неї вплив. 

США ученика 3. Фрейда, психиатра и социолога Джекоба Морено (1892—1974).

В последующие годы комплекс социометрических идей и методов приобрел широкую популярность. В США в области микросоциологии работали Дж. Морено, Е. Дженингс, Г. Ландберг, Ч. Лумис, М. Нортуэй и др., во Франции — Г. Гурвич, П. Мокор, М. Шуценбергер, И. Мезоннцев и др., в ФРГ — Р. Кенинг, X. Трейнен, Г. Штибер и др.

Распространенность социометрии в значительной мере объясняется оригинальными исследовательскими методиками, которые используются как общенаучный инструментарий в различного рода социальных исследованиях.

В то же некоторые теоретические посылки социометрии со свойственной ей фетишизацией психической жизни людей и необоснованным распространением теории малых групп на все социальные процессы вызывали определенную критику в марксистской и в немарксистской социальной философии и социологии.

Сам Морено определял созданную им дисциплину следующим образом: «Математическое изучение психологических свойств населения, экспериментальная техника и результаты, полученные при применении количественного и качественного метода».

В качестве трех важнейших базисных понятий социометрии он называл: «социус» — товарищ; «метрум» — измерение; «драма» — действие.

Программная концепция Морено сформулировзна так: «Вместо анализа социальных классов, состоящих из миллионов людей, мы занимаемся тщательным анализом небольших групп. Это отход от социальной вселенной к ее атомарной структуре». Тем не менее он все же распространил свою доктрину на изучение внутренних структур различных социальных групп, коллективов и социальных общностей. Определяя предмет микросоциологии, Морено отмечал, что «социометрия изучает индивидуумов именно в тот момент, когда они спокойно вступают во взаимные отношения, ведущие к образованию группы».

Чикагская школа

Уильям Томас (1863—1947). Совместно с Флорианом Знанецким провел и описал исследование случая (case-study) «Польский крестьянин в Европе и Америке», которое стало поворотным в развитии социологии в США и в мире. Вошёл в историю также благодаря сформулированной теореме об определении ситуации:"Если люди определяют ситуации как реальные, то они реальны по своим последствиям".[1]

Флориан Знанецкий (1882—1958). Считал, что социология — наука о социальной организации, изучающая правила поведения, которые касаются активных взаимоотношений как между отдельными членами группы, так и между каждым её членом и всей группой в целом. Ядром социальной организации выступает социальный институт. Изменение общества трактуется как взаимодействие с окружающей средой. Общество меняется, приспосабливаясь к среде, человек — адаптируясь к обществу. Разработал концепцию социального действия: социальное действие — это поведение, которое стремится воздействовать на других людей. Два основных типа действия — приспособление и оппозиция.

Роберт Парк (1864—1944). Парк понимал социологию как науку о коллективном поведении. Общество — это организация социального контроля. Социальный контроль — общество символов, знаков и значений, которое преобразует коллективное поведение во взаимодействие. В работе «Город» рассмотрена проблема социальной экологии: социальная экология позволяет рассматривать город как своеобразную органическую целостность, обладающую структурой, закрепляющую функции за отдельными социальными институтами и группами. Социальную экологию интересует значение позиций во времени и пространстве. В работе «Город» показан принцип расселения по принципу борьбы за существование. («Самое лучшее для самых лучших»). Посредством порядков в обществе поддерживается динамическое равновесие, степень свободы уменьшается. Центральная проблема социальной экологии — проблема равновесия и кризисов.

Уильям Огборн (1886—1959). Оказал большое влияние на внедрение психоанализа в американскую социологию. Использовал теории неврозов Фрейда и индустриальных психозов К. Паркера. С него началась концепция технологического детерминизма. В социологии стали разрабатываться вопросы адаптации, урбанизации, порядка и контроля.

Особенности Чикагской школы социологии: 1) методика- анализ личности 2) государственный заказ 3) конкретика и прагматизм