- •24Політика як соціальний інститут.
- •25Соціологія г.Спенсера.
- •26.Структура особистості.
- •27.Взаємовідносини політики з іншими сферами суспільства.
- •28.Марксизм та соціологія.
- •29.Соціальні норми. Соціальні установки.
- •30.Структура політики.
- •31.Основні положення соціології е.Дюркгейма.
- •32.Соціологічна концепція самогубства е.Дюркгейма.
- •33.Функції політики.
- •34.“Розуміюча“ соціологія м.Вебера.
- •35.Агенти та етапи соціалізації.
- •36.Політика як специфічне середовище соціалізації.
- •37.Соціологія г.Зиммеля.
- •38.Десоціалізація та ресоціалізація.
- •39.Соціологічні дослідження політичних процесів в Україні.
- •40.Мікросоціологічні теорії (ч.Кулі, Дж.Мід, Чикагська школа, Дж.Морено).
- •41.Індивідуалізація особистості.
- •42.Предмет та завдання соціології релігії.
- •43.Структурний функціоналізм т.Парсонса,
- •44.Поняття соціальної активності особистості.
- •45.Вірування, ритуали, етос, світогляд, система символів як предмет вивчення соціології релігії.
- •46.Конфліктний підхід у соціології.
41.Індивідуалізація особистості.
індивідуалізації - підтримки і розвитку одиничного, особливого, своєрідного як потенціалу особистості;
Індивідуальний розвиток, індивідуалізація особистості відбувається як активна, спонтанна, особлива потреба, яка усвідомила себе цінністю в суспільстві і намагається зберегти себе як індивідуальність. Цьому сприяє накопичення людиною індивідуального досвіду соціальної поведінки та спілкування, визначення особистісного ставлення до власних соціальних ролей, норм і переконань, систем смислів та значень. Так, перебуваючи в суспільстві і будучи підвладною та схильною до його життєвих стереотипів, кожна людина особисто, безпосередньо проходить свій шлях індивідуального соціального розвитку.
В цілому процес соціалізації є складовою організованого соціального научування і стихійної практики соціальних взаємодій спонтанної та активної особистості. Соціальний розвиток слід розглядати як особливий вид індивідуального розвитку, який не ототожнюється з такими видами психологічного та соціально-психологічного розвитку особистості, як інтелектуальний, формування вищих психічних функцій та здібностей, моральних якостей, активності, відповідальності, комунікативності, домінантності та ін. Адже жодна з цих особистісних властивостей (окрема чи в будь-якій комбінації) не детермінує однозначної соціальної поведінки. Розвинені особистісні якості (або,навпаки, недорозвинуті) сприяють досягненню відповідних рівнів соціального розвитку, але не замінюють його. Наприклад, високий інтелектуальний рівень може знецінюватися соціальною сліпотою, неадекватністю поведінки; або людина з високоморальними якостями може виявитися безпорадною у спілкуванні, в реальних соціальних стосунках та ситуаціях (М.Бобнєва).
Аналітичний огляд літератури з питань соціально-психологічного розвитку особистості свідчить про дві тенденції:
а) розвиток особистості зводиться до формування окремих психічних якостей та властивостей;
б) йдеться про "цілісний", "всебічний" розвиток особистості, - причому не про спеціальний, цілеспрямований соціальний розвиток. Він нібито передбачається сам собою.
Проте всі процеси розвитку особистості реалізуються і завершуються лише в ході її індивідуально своєрідного соціального розвитку, інтегруються на соціально-психологічному рівні її структури та маніфестуються в цілісній соціальній поведінці людини. Інтелектуальний, емоційний, моральний, естетичний, культурний та інші види розвитку виявляються в соціальних орієнтаціях, характері соціального досвіду, соціальних виборах, соціальних рішеннях, соціальних оцінках та перевагах. Нарешті, усі ці особливості суб'єктності індивідуальності зумовлюють життєво значущі особистісні вибори, які сприяють успіху, або, навпаки, призводять до прорахунків та невдач.
Прийняття особистістю рішень про свій життєвий вибір стає першою вихідною позицією, за якою має розгортатися механізм внутрішньої суб'єктної діяльності в досягненні мети: вивчаються процеси визначення цілей діяльності та форм поведінки, аналізується соціальна ситуація та її можливі учасники, окреслюються близькі та віддалені завдання, етапи діяльності, методи та засоби їх розв'язання, прогнозується успішність задумів та можливих дій, здійснюється поетапний контроль виконання та на когнітивно-емоційному рівні оцінюються набуті результати (В.Татенко).