1. Осн. Етапи антропогенезу. Зародж. Культ. В перв. Сусп.

Формування людини як біологічного виду проходило через чотири основні етапи еволюції: попередник людини (протоантроп); найдавніша людина (архантроп); древня людина (палеоантроп); людина сучасного типу (неоантроп).

Первісне суспільство – найдовший період часу, що знаменував появу людини та перехід її від некультурного стану до культурного. За цей час відбулося зародження людини сучасного типу (homo sapiens), перехід від привласнюючого типу господарства до відтворюючого, відділення скотарства від землеробства, поява зародків писемності свідчила про перехід від доісторичних часів розвитку людства до історичних.

У різних народів цей процес відбувався в різні історичні терміни, а деякі народи живуть в умовах первісності до сьогоднішнього дня.

В сучасній науці прийнято розрізнювати власне первісну культуру - що існувала до виникнення перших цивілізацій на Землі (кінець IV - початок III тис. до н.е.) і традиційну первісну культуру.

Епосі первісності властиві наступні особливості:

- відбувався антропогенез - біологічна еволюція людини, що завершилася, на думку різних вчених від 40 до 100 тисяч років тому, виникненням вигляду «людина розумна» (Homo sapiens), а також основних людських рас - надалі глибоких еволюційних змін в біологічній природі людини вже не відбувалося;

- йшло формування мислення (або інтелекту) людини, його мови - в подальші періоди вони лише розвивалися;

- людство розповсюдилося по всіх континентах;

- люди переходять від тих, що привласнюють до виробляючих форм господарювання (від полювання і збирання до землеробства і скотарства)

- поряд з антропогенезом розвертається соціогенез - формування суспільних форм життя у вигляді родової, а потім родоплеменної організації;

- складаються перші світобачні уявлення, ранні форми релігійних уявлень, міфологічних систем.

Серед цих найважливіших процесів, що заклали фундамент історії людства, стоїть і складання культури як специфічної сфери людського суспільства. Причому для ранніх етапів історії характерна єдність закономірностей, спільність виявів становлення культури у різних народів.

Специфічною рисою первісної культури був її синкретизм (нерозчлененість), коли ні форми свідомості, ні види діяльності, ні форми культури не відділялися і не протиставлялися один одному. Будь-який вид діяльності передбачав і містив в собі всі інші.

У первісному суспільстві в головному занятті людей - полюванні - були поєднані: технологічні прийоми виготовлення знарядь праці, стихійні наукові знання про звички тварин, соціальні зв'язки, що виражаються в формі полювання (індивідуальна, колективна), релігійні уявлення - магічні дії по забезпеченню успіху, які в свою чергу включали елементи художньої культури - пісні, танці, живопис.

Саме внаслідок такого синкретизму характеристика культури первісного суспільства передбачає цілісний розгляд явищ його матеріальної і духовної культури, чітке усвідомлення умовності такого розподілу.

2. Становл. Ел. Дух. Організ. Первісного сусп.

На первісному етапі розвитку людини й формування людського суспільства зароджується культова свідомість, в основі якої лежали первісні вірування – тотемізм, фетишизм, магія. Характер та звичаї архаїчної людини у різних регіонах земної кулі виявляють таку одноманітність і постійність явищ, що мимоволі пригадуєш вислів «Увесь світ є одна країна» . Це ілюструють у першу чергу експонати етнографічних музеїв. У кожному з них - незалежно від місця розташування – сокири, молоти, ножі, стріли, шила, голки. Те саме стосується і занять. Такі збіги хар-ні і длч духовних процесів. Джерелом знання про духовне життя наших первісних предків є легенди і міфи, звичаї і забобони, наскельний живопис, відкритий у 20 ст. , а токож спосіб життя оремих племен, не займаних цивілізацією й досі. Архаїчний тип має своєю годовною структурною віссю кровнородинні відносини. І світ в їх уявленні також одна велика родина. Тму провідна ідея первісної свідомості: дійсність – живий організм, а людина – частка його. Світ і все , що його населяє, одухотворене, живе за тими самими законами і звичаями, що й рід людський. Тому для архаїчного типу культури хар-ні такі явища, як Магія-віра в здатність людини особливим чином впливати на інших люде, тварин, рослин, явища природи. Магія поділялася на виробничу, шкідливу, охоронну, любовну, лікувальну.М- намагання вплинути на природний рух подій символічними діями: обрядами й ритуалами.Достатньо проблематичним є розділення магів на «білих» І «чорних», чарівників і чаклунів. Однією з традиційних систем, що грунтується на мвгії, є культ вуду. Згіно з ученням Вуду від дії ворожих сил може захистити тільки ворожа сила. Вудуїстські чаклуни влаштовували нічні захисні церемонії з людськими жертвопринесеннями, під час яких можуть за допомогою отрути довести людину до стану клінічнгої смерті-перетворити на «зомбі» .Серед феноменів суспільної свідомості сьогодення до магії найближче стоїть релігія, бо магічні елементи є в культі всіх нац. І світових релігій. Культ Магічні дії становлять основу найдавніших культів-рільницького та предків.Давній культ предків може сприйматися не тільки яксвоєрідна данина вдяності за своє існування,яку наші попередники втілювали в похоронних та поминальних звичаях.Ритуал-сума дій, що відображають деякі суттєві хар-ки буття.. Це не просто «відображення» вищих структур миротворення,але і закріплення їх, ініціювання.Той, хто здійснює р., приймає на себе ф-цію тих сакральних фігур, що стали його джерелом.