16. Італійське Відродження: етапи та стилі.

Італія — батьківщина Відродження, в якій раніше, ніж в інших європейських країнах, почався процес розкладання феодальних і зародження нових, буржуазних відносин.

Нова епоха принесла новий світогляд. Ідейний зміст культури Відродження, що відобразився в наукових, літературних, художніх, філософських творах, склав гуманістичне світобачення. Гуманізм такої своєрідної культурної епохи, як Відродження, мав цілий ряд особливостей.

Важливу роль у формуванні ренесансного гуманізму відіграла антична традиція, схиляння перед досягненнями древніх греків і римлян.

Основною ознакою культури Відродження є її світський характер. Люди Відродження піддавали критиці систему феодального світогляду, їм були чужі його ідеали і догми. Систему нових поглядів визначають як антропоцентризм. Ще однією особливістю був індивідуалізм. Не походження людини, а її розум і талант, заповзятливість повинні забезпечити їй успіх, багатство, могутність.

В італійському мистецтві епохи Відродження прийнято виділяти такі періоди: а) XIV ст. — Передвідродження (або Проторенесанс), б) XV ст. — раннє Відродження, кінець XV—XVI ст. — високий Ренесанс, в) кінець XVI — початок XVII ст. — пізнє Відродження.

Проторенесанс - зачинателем італійського Відродження в живописі вважають Джотто.

Визначальною для становлення Раннього Відродж. стала творчість архітектора Брунеллескі, скульптора Донателло, художника Мазаччо. Високе Відродження вміщує творчість найталановитіших майстрів: Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Мікеланджело. Вже сучасники називали їх божественними. Складається самобутня венеціанська школа живопису (Джорджоне, Тіціан).

17. Особливості «Північного Відродження»

Загальна особливість Північного Відродження  — гуманістична творчість розгортається у вченому, ідеологічному аспекті. Це філософські суперечки, теологічні проблеми, боротьба гуманістів із середньовічною схоластикою. Культура в цей період має яскраво виражений релігійний характер. Це Реформація, Мартін Лютер. Але це тільки частина епохи — в ту пору Німеччина була роздроблена, йшла Перша селянська війна під проводом Томаса Мюнцера. Рух селянської війни — проти Папи й феодалів. Мартін Лютер незабаром відходить від Томаса Мюнцера, той гине.

Існувало 4 напрямки. Перший пов'язаний з діяльністю вчених-гуманістів. Вони критикували римську католицьку церкву. Це Генріх Бебель, Йоганн Рейхлін, Еразм Ротердамський. Другий напрямок пов'язаний з діяльністю письменників, з рухом реформації — Мартін Лютер, Ульріх фон Гуттен. Третій — бюргерська література (міська): Себастьян Брант («Корабель дурнів») і майстерзінгери — Ганс Сакс (швець), лірик, відомий поет. Четвертий пов'язаний з безіменною народною творчістю — німецькі народні книги «Про Тіля Ойленшпігеля», «Про рогового Зиґфріда», "Про доктора Фауста ", «Книги про Шільдбюргерів». Ці твори виражають сатиричне начало німецького Відродження. Це література про дурнів — популярний тоді жанр.

Гуманісти виступають єдиним фронтом у так званій «Справі Рейхліна». Йоганн Рейхлін — один із найкращих учених епохи, класичний філолог, перекладач, творець першої давньоєврейської граматики, фахівець у гебраїстиці (давньоєврейській мові), хотів розібратися в перекладі Біблії. Мав критичне ставлення до заповітів, знайшов багато помилок. Для розправи потрібен був привід. 1507 рік — Пфефекорт, хрещений учений єврей, пише книгу «Єврейське дзеркало», в якій закликав імператора Максиміліана спалити всі давньоєврейські книги. Той зібрав комісію із чотирьох учених. Троє вирішили спалити, а Йоганн відмовився. Тоді Пфефекорт пише «Ручне дзеркало» — натяк на хабар. Той відповідає памфлетом «Очне яблуко». 1513 — запрошення в суд у місті Майнці. Багато відомих людей писали в підтримку Рейхліна — 1514 р., «Листи знаменитих людей». Йоганна несли в суд на руках. Усі чекали відповіді Рейхліну. Отут з'являються «Листи темних людей» — пародія, псевдовідповідь. Їх написано теж гуманістом. Усі вирішили, що це і є очікувана відповідь. 1515 рік — виходить 1 частина, 1517 р. — 2-га. Автор невідомий. Один з авторів першої частини — Кріт Рубіан, 2-ої — Ульріх фон Гуттен. Листи представили обскурантів ідіотами.

Еразм Роттердамський виношував ідею про створення єдиної Європи — республіки розуму. Дуже рано побачив у вождях реформації той же фанатизм, що й у католиків.

Його чільна праця — «Похвала глупості». Еразм увів до тексту величезну кількість німецьких прислів'їв і приказок. Література про дурнів пов'язана з культурою середньовічного карнавалу. Еразм Роттердамський доводить, що увесь світ стоїть на дурості. Він нагадує нам, що ковпак блазня потрібен нам для показу істини. Світ — театр, комедія людського життя. Батько — Плутос, мати німфа. Глупість незвичайно утворена, у служінні їй поєднується увесь світ. Образ середньовічного мудреця — відразливий. У другій частині все різко міняється, висновок дуже похмурий. Дурість ототожнює себе з духом всієї церкви Христа. Щастя — в божевіллі. Афоризми «Народ засновує міста, а дурість монарха їх руйнує», «Де панує лютеранство, там гинуть науки».