14.Психологічна школа в літер-ві. Основні положення о.Потебні

Склалася в Європі й Російській Імперії в 70-80х роках ХIX ст. Розвиваючи ідею культурно історичної школи психологічна школа водночас відображала загальний поворот філософії та соціології до психологізму. Основну увагу представники школи звертали на вивчення духовного життя письменника, внутрішньо психологічну сторону його творчості, оскільки джерелом мистецтва вони вважали творчу особистість, глибини її психіки. В Європі принципи психологічного методу виявились у працях Жірардена, Еннекена, Вундта і Веца. У у вітчизняному літературознавстві основоположником цього напрямку був О. Потебня, який системно виклав ідеї психологічної школи у книзі Думка і мова 1862 р. Він розглядав мову як пізнавальну діяльність, тобто мова є не засобом вираження готової думки, а її створення. Слово, отже, виступає не лише засобом спілкування, а й засобом створення думки. Відомим є вчення харківського вченого про структуру слова. Ідеться про те , що слово складається з зовнішньої форми (членороздільного звуку) , внутрішньої форми (образ того явища, яке виявляється у звучанні , та значення ( змісту). Власне на внутрішній формі базується художня творчість .

15.Культурно - історична школа

Група вчених, які досліджували твори мистецтва в культурно-історичному контексті, у зв'язку з середовищем, що породило їх. К.-і.ш. в літературознавстві виникла в Європі в середині XIX ст., коли в літературознавстві визріли ідеї історизму. Важливий поштовх культурно-історичним дослідженням дав німецький вчений І.Гердер (1744-1803), який вважав, що поняття "література" включає не всі художні твори, написані мовою даного народу, а тільки ті, які відображають його розумовий розвиток. Основоположником К.-і.ш. вважають І. Тена — французького філософа і літературознавця.

16. Компаративізм - як порівняльно-історичний метод літ.Процес.

У традиційному уявленні, порівняльне літературознавство – галузь науки , про красне мистецтво , яка займається зіставленням еволюційних тенденцій національних, літератур, вивченням різних взаємин між ними, подібностей і відмінностей. Розвиваючись продовж останнього півстоліття ця галузь значно розширила свою дослідну царину охопивши такі зіставні аспекти як література та інші види мистецтва та фольклору , “чоловіче та жіноче ”, письмо тощо. Відомий американський германіст та компаративіст Генрі Римак запропонував таке визачення:

Порівн. літ-во – таке дослідження літератури, яке виходить поза межі однієї окремої країни, а також вивчення зв’язків між літературою з одного боку, й мистецтвом (живопис, скульптура, архітектура, музика з філософією, соціологією, політикою, наукою, релігією) з іншого боку.

Тобто це порівняння однієї літератури з іншою, і зіставлення літератури з іншими сферами людського вираження.

Осново¬положником його був німецький орієнталіст Теодор Бенфей (1809—1881 pp.). Аналізуючи давньоіндійську літературу, він помітив, що мотиви багатьох байок, казок, притч, зібраних у «Панчатантрі», у дещо зміненому вигляді можна зустріти в літературі народів Європи. Міграція сюжетів від одного народу до іншого компаративістами стала розглядатися як фактор прогресу в літературі. При цьому ігнорувалася роль життя як вирішального фактора в процесі художньої творчості. Літературознавець у всьому шукав запозичень. Форма стала домінувати над змістом.Літературознавець у всьому шукав запозичень. Форма стала домінувати над змістом.