3. Теорія соціалізму та комунізму.

Практично усі роботи К. Маркса і Ф. Енгельса були проникнуті ідеєю побудови майбутнього соціалістичного суспільства. Однак найбільш повне уявлення класиків марксизму про майбутній справедливий соціально-економічний устрій відображені у роботах „Націоналізація землі” (1872), „Критика Готської програми” (1875) К. Маркса та „Анти-Дюрінг” (1878) Ф. Енгельса. Розуміючи, що передбачити майбутнє реальне життя у деталізованому виді не можливо, вчені обмежилися характеристикою лише найважливіших рис комуністичного суспільства та тенденцій руху до нього.

В роботі „Націоналізація землі” К. Маркс пише, що в соціалістичному суспільстві власність буде не груповою, а загальнонародною. Така форма власності зможе стати національною основою суспільства і дозволить вільним і рівним виробникам займатися суспільною працею за загальним планом. Отже, найважливішими рисами майбутнього суспільства, на думку Маркса, будуть суспільна власність на засоби виробництва та планування.

В роботі „Критика Готської програми” доводить, що нове суспільство не може з’явитися одразу у готовому виді. Між капіталістичним і комуністичним суспільством існує період революційного перетворення першого в друге. Цьому періоду відповідає особливий перехідний період, в межах якого будуть здійснюватися складні соціально-економічні перетворення і в першу чергу – усуспільнення засобів виробництва і злам старої державної машини. Держава перехідного періоду має стати виразником інтересів пролетаріату, знаряддям його диктатури.

У цій роботі Маркс вперше відзначив, що комуністичне суспільство в своєму розвитку має пройти дві фази: нижчу і вищу. Пізніше серед прихильників марксизму вони отримали назву „соціалізм” і „комунізм” або „повний комунізм”.

Уже на першій стадії буде ліквідована приватна власність, знищена експлуатація, відімруть товарне виробництво, ринок, конкуренція, гроші. Господарювання буде вестися планомірно, не знатиме економічних криз. Розподіл буде здійснюватися за працею. Робітник за свою працю буде отримувати квитанції, які засвідчують витрати ним певної кількості праці і дають йому можливість придбати на суспільних складах потрібні споживчі блага. Якість праці при розподілі не враховувалася, оскільки освіта, фахова підготовка будуть здійснюватися за рахунок суспільства, то і плоди кваліфікації, на думку класиків, повинні належати суспільству, а не робітнику. В процесі розподілу сукупного суспільного продукту фонд індивідуального споживання формуватиметься тільки після відрахувань у інші фонди: фонд заміщення спожитих засобів виробництва, фонд розширення виробництва (нагромадження), резервний або страховий фонд, фонд управління, фонд суспільного споживання (утримання не працездатних, лікарень, шкіл і т.п.). У підсумку „кожний окремий виробник, - пише Маркс, - отримує знову від суспільства за всіма відрахуваннями рівно стільки, скільки сам дає йому”.

На вищий фазі комуністичного суспільства продуктивні сили будують розвинені настільки, що „всі джерела суспільного багатства поллються повним потоком”, індивіди будуть „всебічно розвинені”, а їхня праця перестане бути засобом для життя і стане першою життєвою потребою, принципом же розподілу стане принцип: „від кожного за здібностями, кожному за потребами”.

Більш розгорнута характеристика основ комуністичного суспільства подана Ф. Енгельсом в роботі „Анти-Дюрінг”. Вона стосується механізму дії економічних законів, відносин власності, безперервного і швидкого зростання продуктивних сил, ліквідації протилежності між розумовою і фізичною працею, між містом і селом.

Окрім питань, безпосередньо пов’язаних з проблемами соціалізму, в роботі автор вказує на все зростаючі антагоністичні суперечності. Основною суперечністю капіталізму, на думку Енгельса, є суперечність між суспільним характером виробництва та капіталістичним привласненням. Вона обумовлює глибокі економічні кризи, які є наочним доказом історичної обмеженості капіталістичного способу виробництва.

Енгельс вказує і на зростання ролі монополій. Високий рівень монополізації, вважає вчений, обумовлює зародження елементів плановості. Вказуючи на можливість і необхідність планування при соціалізмі, Енгельс зазначає: „ ... анархія у виробництві зміниться суспільно-планомірним регулюванням виробництва відповідно потребам як суспільства в цілому, так і кожного його члена зокрема”.

Модель комуністичного суспільства, розпрацьована Марксом та Енгельсом, серед науковців сприймається неоднозначно. Одні з них вважають, що теорія соціалізму та комунізму є найслабшою складовою марксистського учення, недостатньо аргументованою і схожою з фантазіями утопістів. Інші дослідники це учення цінують досить високо. Так, Й. Шумпетер відзначав, що соціалізм не був для Маркса ідєю, яка „стирає усі фарби життя і породжує нездорову та тупу ненависть або презирство до інших цивілізацій. В багатьох розуміннях притаманний Марксу тип соціалістичного мислення і соціалістичного вибору, поєднанний разом з його фундаментальною позицією, дійсно заслужили назву наукового соціалізму.”