2. П.Буагільбер – перший представник класичної політекономії у Франції.

П’єр Буагільбер (1646-1714) народився в Руані у дворянській сім’ї, здобув гарну освіту, включаючи античну літературу, філософію, право. Протягом 25 років обіймав посаду генерального начальника судового округу Руана. Інтерес до економічних проблем у Буагільбера виник під впливом економічної політики Кольбера.

У другій половині ХУІІ ст. у Франції абсолютизм досяг вершини. Збагаченню державної казни була підпорядкована внутрішня і зовнішня політика. Проводячи політику меркантилізму, Кольбер приймав енергійні заходи щодо збільшення експорту французьких товарів, обмеження імпорту іноземних, розвитку мануфактурного виробництва. Королівські мануфактури отримували великі субсидії, кошти яких тяжким тягарем лягали на селянство. Окрім того, уряд заборонив вивіз хліба за кордон, встановив на нього низькі ціни, прагнучи підтримати низьку заробітну плату і цим полегшити розвиток вітчизняної промисловості. Частково мета була досягнута, але сільське господарство занепало, селянство розорялося, зростали голод і злидні.

За цих умов П. Буагільбер у 1696 р. анонімно опублікував трактат “Докладний опис становища Франції ...” Але його праця залишилася майже непоміченою, і у 1707 р. він видає її оновлений варіант в двох томах під назвою “Звинувачення Франції”, яка була заборонена урядом.

Буагільбер оголосив себе “адвокатом сільського господарства”, вважаючи, що основою багатства і добробуту держави є сільське господарство, якому належить вирішальна роль у розвитку економіки. “Щоб задовольнити всі потреби держави і повернути усьому народу древні достатки, не треба ніяких чудес, достатньо перестати здійснювати насильство над природою,” - писав він. Вважаючи, що із “Францією поводяться як із завойованою країною ”, Буагільбер пропонував :

- покінчити з практикою однобокого заохочення промисловості;

- сприяти формуванню вільного ринку зерна, не стримувати природне

зростання цін на хліб, які б відповідали інтересам селян і земельних власників і покривали витрати виробництва ;

- з метою розвитку внутрішнього ринку звільнити внутрішню торгівлю від

митних застав ;

- здійснити податкову реформу, в результаті якої регресивна система

оподаткування була б замінена пропорційною або прогресивною;

- поліпшити життя народних мас.

Пропозиції щодо зміни економічної політики уряду Франції Буагільбер прагнув обґрунтувати теоретично. Він доводив, що економіка розвивається за власними законами, які діють як закони природи. Учений не визнає нерозумного втручання держави в економіку, вважаючи, що „ ... природа, набувши свободи, увійшовши у свої права, відновить” торгівлю і пропорцію цін між усіма продуктами ... і внаслідок безперервного руху буде створена маса загального достатку, звідки кожен візьме у відповідності зі своєю роботою або своїм володінням ...”.

Різко критикуючи меркантилістів, Буагільбер доводить, що багатство – це не золото і срібло, а усе розмаїття корисних благ і речей. Справжнє багатство він вбачав у достатку предметів споживання.

Маркс вважав Буагільбера, як і Петті, засновником теорії трудової вартості. Але у Буагільбера інший підхід до обґрунтування цієї теорії. Він виділяє ринкову ціну і “істинну” вартість товару. Величина останньої визначається витратами праці. Всі економічні зв’язки між людьми ґрунтуються на обміні продуктами праці. Ринкова ціна відхиляється від “істинної”, “справедливої” вартості внаслідок грошей, які опосередковують обмін товарів. Отже, гроші є причиною того, що товари обмінюються не за “істинною” вартістю. Тому Буагільбер у грошах вбачав усі нещастя товаровиробників і вважав за потрібне золото і срібло замінити паперовими грошима. Він не розумів, що гроші – необхідний продукт товарного обміну і хотів ліквідувати їх, зберігши товарне виробництво.

Випереджаючи свій час, Буагільбер дійшов до висновку про необхідність підтримки рівноваги у економіці. Рівновагу він називає єдиним оберігом загального добробуту. Щоб підтримати рівновагу треба, щоб завжди був паритет продажів і покупок. А коли певна частина продуктів не має попиту, цього достатньо, “щоб задушити все останнє”, оскільки “найменший розлад подібно дріжжевій заразі, котра псує всю державу через взаємний зв’язок речей між собою ...” Л. Вальрас теорію загальної ринкової рівноваги запропонував у другій половині ХІХ ст.

Учення Буагільбера було продовжене і розвинуте школою фізіократів.