Тема 7. Економічне учення марксизму.  Виникнення і формування марксистського економічного учення

в 40-х роках ХІХ ст.

 Теоретичні проблеми „Капіталу” к. Маркса.

 Теорія соціалізму та комунізму.

 Історична доля марксизму.

1. Виникнення і формування марксистського економічного учення

в 40-х роках ХІХ ст.

Марксистське економічне учення виникло у 40-х роках ХІХ ст. Воно стало своєрідним теоретичним узагальненням розвитку капіталізму доби вільної конкуренції. На цей час система капіталізму довела не тільки свою прогресивність, але й показала притаманні їй економічні та соціальні суперечності. Поступальний розвиток капіталістичних продуктивних сил зазнав перших глибоких криз (1825,1836,1847). Проявом загострення соціальних суперечностей були повстання ліонських ткачів у Франції в 1831 і 1834рр., чартиський рух 30-40-х рр. у Англії,

Карл Маркс повстання сілезьких ткачів у 1844 р. в Німеччині. Ці події

засвідчили, по-перше, що капіталізм не виправдовує ні ліберальних сподівань, ні теоретико-економічних обґрунтувань його прогресивності, а, по-друге, що на арену політичної боротьби виступає новий клас – пролетаріат. Ідеологом і захисником його інтересів і стала марксистська політична економія.

Основоположниками нового економічного учення стали німецькі учені Карл Маркс (1818-1883) та Фрідріх Енгельс (1820-1895). Ідейними джерелами їхнього учення були німецька класична філософія Гегеля-Фейєрбаха, англійська класична політекономія Сміта-Рікардо, французький утопічний соціалізм.

Спираючись на принципи діалектичного та історичного матеріалізму, синтезуючи і розвиваючи досягнення класичної політичної економії і соціалістичної соціально-економічної думки, класики марксизму прагнули довести історичну неминучість заміни капіталізму, заснованого на ринковій економіці, соціалізмом (комунізмом), побудованим на суспільній власності і плановому управлінні господарством.

Основи нового економічного учення К. Маркс і Ф. Енгельс започаткували у 40-х рр. ХІХ ст.

Першою політекономічною роботою марксизму вважається праця Ф. Енгельса “Начерки до критики політичної економії”, опублікована у 1844 р. У ній було покладено початок критиці буржуазної політичної економії і к апіталістичних виробничих відносин. Уся політекономія, від меркантилістів до Сміта, Рікардо, Мальтуса, Мак-Кулоха, Мілля, розглядається ним, як така, що захищає буржуазні відносини власності, і „чим ближче економісти до нашого часу, тим далі вони від чесності”. Приватна власність є причиною економічних криз, суперечностей і протистояння

у виробництві, на ринку та в суспільстві. На противагу

представникам класичної політекономії, Енгельс піддає критиці капіталістичну конкуренцію. Він показав діалект- тичну єдність між конкуренцією і монополією, яка полягає в

Фрідріх Енгельс тому, що конкуренція породжує прагнення підприємців до

монополії; усунення того і іншого можливе тільки завдяки ліквідації приватної власності. Різкій критиці піддається теорія народонаселення Мальтуса. Ця праця відвернула увагу Маркса від філософії і права, спрямувавши її у сферу економічних питань.

У праці “Економіко-філософські рукописи 1844 року” К. Маркс звернувся до проблеми відносин між працею та капіталом, яку визнав за головну в суспільних відносинах. Розглядаючи три види доходів трьох класів капіталістичного суспільства – заробітну плату, прибуток і земельну ренту – він вказує на їхню протилежність, зумовлену, на його думку, приватною власністю на засоби виробництва. Капіталіст, будучи власником засобів виробництва, постійно прагне зменшити заробітну плату, яка є результатом праці робітника.

З’ясовуючи ставлення меркантилістів, фізіократів, А. Сміта та Д. Рікардо до приватної власності, Маркс стверджує, що досі політекономія як наука захищала існуючий лад, відповідала його потребам. Нині її предметом мають стати відносини між працею та капіталом.

У цій роботі вперше зазначається, що основою людського суспільства є матеріальне виробництво.

У 1845 р. в Лейпцігу була опублікована робота Ф. Енгельса “Становище робітничого класу в Англії”. Він показує як в результаті промислового перевороту виник пролетаріат, котрий за короткий проміжок часу перетворився в один з основних класів буржуазного суспільства. Характеризуючи тяжку працю робітників, нелюдські умови їхнього існування, Енгельс показує, що капіталістичне суспільство будує свій добробут на зубожінні робітничого класу і, тим самим, підштовхує його до боротьби.

Енгельс пояснює причини, дає характеристику різних форм безробіття. Критикуючи Мальтуса, він доводить, що існування надлишку населення є породженням капіталізму. Резервна армія праці – необхідна умова функціонування капіталістичної економіки, розширення виробництва в періоди економічного піднесення.

У цій роботі Ф. Енгельс дає характеристику економічним кризам, механізму їхнього виникнення і формам прояву. Причиною економічних криз він вважав гонитву капіталістів за прибутком і анархію капіталістичного виробництва.

У 1845-1846 рр. Маркс і Енгельс спільно написали роботи “Святе сімейство” та “Німецька ідеологія”. Розвиваючи ідею про те, що основою розвитку суспільства є матеріальне виробництво, вони у роботі “Святе сімейство” доводять, що творцями історії є не окремі особистості, а сам народ. В умовах капіталізму рушійною силою суспільного розвитку є робітничий клас. У цій роботі розширюється критика буржуазної політекономії, вказується на її основний порок : схильність перед принципом приватної власності, прагнення представити приватну власність як щось найбільш розумне і вічне.

В роботі “Німецька ідеологія” Марксом і Енгельсом вперше обґрунтовується учення про суспільно-економічні формації, історичний процес характеризується як зміна цих формацій революційним шляхом. Розвиток і зміна різних форм власності розглядається у зв’язку з розвитком продуктивних сил. Порушення відповідності між виробничими відносинами і продуктивними силами та необхідність відновлення цієї відповідності є джерелом суспільного розвитку.

У 1847 р. в Парижі і Брюсселі на французькій мові виходить праця К. Маркса “Злиденність філософії”. Вона була відповіддю Прудону, який опублікував у 1846 р. роботу “Система економічних суперечностей, або філософія злиденності”. Прудон пропонував проект усунення негативних сторін капіталізму за допомогою так званого справедливого обміну і конституйованої вартості, а також зміцнення позицій дрібних товаровиробників за допомогою народного банку і заборони страйків.

Полемізуючи з Прудоном, К. Маркс з’ясовує сутність економічних категорій, зазначаючи, що економічні поняття є основою не людського розуму, а відносин виробництва, є їхнім відображенням. У “Злиденності філософії” покладено початок дослідженню вартості, додаткової вартості, земельної ренти, більш глибокий аналіз яких було здійснено у 50-і роки. Тому цю працю багато дослідників вважає початком роботи Маркса над “Капіталом”.

В грудні 1847 р. Маркс читав лекції німецьким робітникам у Брюсселі, які у 1849 р. у вигляді брошури були опубліковані під назвою “Наймана праця і капітал”. Основна увага в цій роботі приділяється з’ясуванню суті заробітної плати і капіталу, впливу нагромадження капіталу на становище робітничого класу; паралельно дається характеристика факторів, що впливають на ціну товару, розкривається механізм дії закону вартості.

Критикуючи своїх попередників за те, що вони капітал ототожнювали з речами, Маркс підкреслює, що капітал – це виробниче відношення, притаманне буржуазному суспільству. “Капітал, - пише він, - передбачає найману працю, а наймана праця передбачає капітал. Вони взаємно обумовлюють один одного; вони взаємно породжують один одного”.

У цій роботі Маркс вперше визначає показник ступеня експлуатації, визначаючи його як відношення заробітної плати до прибутку. Використовуючи показник відносного зубожіння робітничого класу, котре може мати місце навіть в умовах зростання реальної заробітної плати за одночасного більш прискореного росту прибутку.

Вплив нагромадження капіталу на заробітну плату і становище робітничого класу аналізується настільки ґрунтовно, що його майже повністю було відтворено в “Капіталі”.

Твором, що знаменував органічне поєднання науково-теоретичної і революційно-практичної діяльності К. Маркса і Ф. Енгельса, став “Маніфест Комуністичної партії”, опублікований ними в лютому 1848 р. в Лондоні, напередодні революції, яка охопила ряд європейських держав. В роботі відзначається : “Історія всіх до цих пір існуючих суспільств була історією боротьби класів. Вільний і раб, патрицій і плебей, поміщик і кріпак, тобто пригноблений і пригноблюючий знаходилися у вічному антагонізмі, вели безперервну то приховану, то відкриту боротьбу, яка завжди завершувалася революційною перебудовою усієї суспільної будови або загальною загибеллю класів.” Не є випадком і капіталістичне суспільство.

Значне місце в роботі відводиться з’ясуванню діалектичного зв’язку між продуктивними силами та виробничими відносинами. Показується, що на протягом тривалого часу капіталістичні виробничі відносини сприяли небаченому в історії розвитку продуктивних сил, але в подальшому буржуазні виробничі відносини перетворилися в кайдани для розвитку продуктивних сил. Яскравим прикладом цього стали руйнівні економічні кризи.

В “Маніфесті” окреслюються шляхи становлення та характерні риси комуністичного суспільства: експропріація земельної власності, високий прогресивний податок, державна централізація кредиту та транспорту, збільшення державної власності та її вдосконалення через централізоване планування, обов’язковість праці для всіх, поєднання землеробства з промисловістю, ліквідація відмінностей між містом і селом, виховання дітей за рахунок суспільства тощо.

„Маніфест” був програмною роботою для кожної держави, яка прагнула побудувати соціалістичне і на його основі комуністичне суспільство, але в ньому не було теоретичного обґрунтування програмних вимог комуністів.

З 1850 р. Маркс розпочинає свої економічні дослідження з метою створення фундаментального економічного учення, яке було викладене в його знаменитій роботі “Капітал”.