17. Загальна характеристика права власності українського народу на природні багатства та визначення права власності на природні ресурси.

Право власності на природні ресурси:

в об’єктивному розумінні – система правових норм, що закріплюють, регламентують й охороняють відносини власності на природні багатства в державі;

в суб’єктивному розумінні – система правових норм, що регулюють відносини щодо володіння, користування й розпорядження природними ресурсами, що належать власнику й використовуються ним з метою задоволення потреб та реалізації інтересів;

як право привласнення природних багатств – система правових норм, що закріплюють, регламентують й охороняють відносини власності на природні ресурси та регулюють відносини щодо володіння, користування й розпорядження природними ресурсами, що належать власнику й використовуються ним з метою задоволення потреб та реалізації інтересів.

Ст. 13 КУ закріплює право власності українського народу на природні ресурси: «земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності українського народу»:

норма не містить вичерпного переліку природних об’єктів;

об’єкти індивідуалізуються кордонами держави (індивідуалізація атмосферного повітря при цьому є умовною);

від імені народу право власності в межах, визначених КУ, здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування;

доцільнішим було б юридичне закріплення не право власності народу на природні ресурси, а право народного надбання природних багатств.

18. Об’єкти права природноресурсової власності: природі ресурси, природні комплекси, фонди природних об’єктів; особливості форм земельної власності.

У галузевих природноресурсових кодексах відносини права власності не одержали однозначного закріплення.

земля – як частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий шар, а також на водні об’єкти, ліси і насадження, які на ній знаходяться; на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення будівель і споруд.

Право власності на землю є найбільш врегульованим і водночас найактуальнішим і проблематичним. Право власності на землю гарантовано КУ: «земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави» і набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до ЗК (гл. 14: «Право власності на землю»):

- право приватної власності – у громадян і юридичних осіб – набувається за договором купівлі-продажу / дарування / міни / іншими цивільно-правовими угодами / безоплатної передачі із земель державної та комунальної власності / приватизації земельних ділянок / прийняття спадщини / виділення на місцевості належної частки (паю);

Іноземці мають право придбавати ділянки несільськогосподарського призначення; землі с/г призначення, придбані ними, підлягають відчуження протягом 1 року.

- право комунальної власності – у територіальних громад, які реалізують своє право безпосередньо / через органи місцевого самоврядування – на усі землі в межах населених пунктів, крім земель державної та приватної власності; набувається при передачі із земель державної власності / примусового відчуження з мотивів суспільної необхідності / за цивільно-правовими угодами / з інших підстав, передбачених законом;

- право державної власності – усі землі, крім земель приватної та комунальної власності.

- право спільної власності.

* надра – частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення і освоєння - є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування;

* води та водні об’єкти – всі води, що становлять водний фонд держави - є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування;

*ліси та лісові об’єкти – виключно державна власність.