1. Методологія і форми взаємодії суспільства з природним середовищем в умовах індустріального періоду розвитку цивілізації.

Природокористування — процес взаємодії людини з природою, що здійснюється за допомогою тих чи інших способів включення природних об'єктів у сферу життєдіяльності людини з метою завдоволення її потреб.

Типи природокористування (в залежності від рівня розвитку суспільства):

збирально — привласнююче (привласнення ресурсів за допомогою збирання);

виробничо — продуктивне (осідлий спосіб життя, ресурси не тільки збираються, але й цілеспрямовано формуються);

інноваційно — конструктивістське (перехід до інтенсивного виробництва, переважне виробництво вторинних ресурсів) — на етапі індустріального розвитку

ноосферне (інформаційне) — на основі створення штучних саморегулюючих систем (штучний інтелект, генна інженерія).

Форми взаємодії (залежно від цілей і потреб, що задовольняються засобами природи):

біологічна: задоволення людиною своїх фізичних, біологічних та інших тілесних потреб на засадах перебування у природному середовищі та споживання природних засобів);

економічна: споживання існуючих, відтворення і заміна споживаних та створення за допомогою природи нових об'єктів для завдоволення потреб;

екологічна: охорона природного середовища з метою збереження людини як виду та її навколишнього середовища;

культурна (естетична): сприйняття природи і духовне співіснування.

Зазначені форми існують одночасно, взаємодоповнюючи одна одну, але в окремі періоди розвитку суспільства одні з них переважають над іншими.

2. Основні види природноресурсових (земельних, гірничих, водних, лісових, фауністичних, флороохоронних, природно-заповідних, рекреаційно-оздоровчих) суспільних відносин та методи їх правового регулювання.

Природноресурсові відносини — відносини щодо набуття природних об'єктів у власність та надання їх у користування.

За правовим змістом:

матеріальні (відносини власності);

процедурні (щодо умов і порядку надання природних об'єктів у користування).

Природноресурсове право становить відособлено-комплексну сукупність правових норм, що регулюють відносини у сфері взаємодії людини і суспільства з природним середовищем з метою раціонального і ефективного використання природних об'єктів та їх ресурсів, а також їх збереження і відтворення).

Методи правового регулювання:

- імперативний — в сфері управління використанням природних об'єктів та їх ресурсів (напр., встановлення вимог щодо використання природних об'єктів за цільовим призначенням);

- диспозитивний — в сфері регулювання відносин з приводу господарського використання природних об'єктів та їх ресурсів:

- санкціонований: рішення про реалізацію своїх повноважень суб'єкт природноресурсових правовідносин приймає самостійно, але воно набуває юридичної сили лише після його затвердження компетентним органом (напр., встановлення за домовленістю сторін земельного сервітуту і його державна реєстрація);

- делегований: надання прав і свобод суб'єктам природноресурсових правовідносин щодо окремого кола правомочностей (напр., органам місцевого самоврядування);

- рекомендаційний: надання можливості самостійного вибору способу поведінки.

цивільно — правовий (рівні можливості);

адміністративно — правовий (владні приписи);

кримінально — правовий (примус і покарання)