- •Історія української національної символіки.
- •Трипільська культура.
- •Утворення ранньосередньовічної держави східних слов'ян.
- •Політичний устрій Київської Русі.
- •6. Введення християнства на Русі.
- •Культура Київської Русі.
- •Галипько-Волинська держава в хіі-хіv ст.: особливості суспільно-політичного устрою.
- •Українські землі у складі Великого Князівства Литовського (друга пол. XIV - перша пол. XVI ст.).
- •Другий Литовський статут про політичний устрій та суспільні відносини Великого князівства Литовського.
- •Люблінська унія та її наслідки. Українські землі у складі Речі Посполитої.
- •Берестейська релігійна унія (1596 р.) та її наслідки.
- •Магдебурзьке право в Україні: причини поширення, особливості функціонування.
- •Походження українського козацтва.
- •Причини та характер Визвольної війни українського народу під керівництвом б.Хмельницького.
- •Становлення Української козацької держави в ході Визвольної війни українського народу під керівництвом б.Хмельницького.
- •Переяславська Рада 1654 р. Наслідки українсько-російської угоди.
- •Березневі статті 1654 р.: причини укладання, зміст, історичне значення.
- •Політична діяльність гетьмана і.Виговського.
- •Гадяцький трактат: причини укладання, зміст, історичне значення.
- •Руїна: криза української козацької держави (60-80-ті роки хуп ст.).
- •Гетьман і.Мазепа.
- •Галичина та Правобережжя в складі Речі Посполитої наприкінці XVII ст. - XVIII ст.
- •Українське національно-культурне відродження кінця XVIII - першої половини XIX ст.
- •Кирило-Мефодіївське братство.
- •Особливості проведення та наслідки реалізації «Великих реформ» 1860-1870-х рр. В українських землях Російської імперії.
- •Т.Шевченко: оцінка суспільно-політичного значення творчості поета.
- •30.Москвофільський та народовський рухи у Західній Україні (друга половина XIX - поч. XX ст.).
- •31.Зародження українських політичних партій (кінець XIX - початок XX ст.).
- •32.Програми усдрп і удрп: порівняльна характеристика документів.
- •33.Програми усдрп і ундп: порівняльна характеристика документів.
- •Українська культура другої половини хіх. - початку XX ст..
- •Наукова діяльність м.С.Грушевського.
- •Українська Центральна Рада. Створення унр.
- •Конституція унр (1918 р.).
- •Ііі Універсал Центральної Ради: причини проголошення, зміст, історичне значення.
- •IV Універсал Центральної Ради: причини проголошення, зміст, історичне значення.
- •Українська держава гетьмана п.Скоропадського.
- •Селянський повстанський рух в Україні в 1918-1921 рр. Н.Махно.
- •Здобутки, наслідки, уроки національно-демократичної революції 1917-1920 рр.
- •Радянська Україна і створення срср. Х.Раковський.
- •Політика коренізації (українізації) 20-х років XX ст.: проичини прийняття, головні напрямки.
- •М.Хвильовий «Україна чи Малоросія?»: про шляхи розвитку української літератури.
- •Голодомор 1932-1933 рр.: причини, наслідки.
- •Західна Україна, Буковина та Закарпаття в 1920-1939 рр. Національно-визвольний рух.
- •Українське питання в Європейській політиці напередодні та на початку Другої світової війни (1939-1941 рр.).
- •Політична ситуація в Західній Україні (друга половина 1940-х- початок 1950-х років).
- •Політичне життя в Україні в період кризи тоталітарної системи (1953-1991 рр.).
- •Дисидентський рух в Україні в 50-80-ті роки XX ст.
- •Книга і.Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?».
- •Особливості сопіально-економічного розвитку урср (1945-1991 рр.).
- •Культурне життя в урср (1945-1991 рр.).
- •Проголошення незалежності України.
М.Хвильовий «Україна чи Малоросія?»: про шляхи розвитку української літератури.
Микола Хвильовий (13 грудня 1893, Тростянець — †13 травня 1933, Харків) — український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників пореволюційної української прози розгорнув у 1925-1927 pp. літературну дискусію про шляхи будівництва української культури і запропонував звільнитися від російського впливу, переорієнтуватись на європейські традиції і духовні надбання. Він полемічно загострено висловив це в гаслах «Геть від Москви», «Дайош Європу» та ін. У відповідь в партійних колах та пресі розгорнулася гостра критика «хвильовізму».
На його захист став нарком освіти УРСР О. Шумський. На червневому пленумі ЦК КП(б)У (1926 р.) у доповіді про хід українізації в республіці він різко виступив за прискорення і поглиблення цього процесу. Він вважав, що українізація здійснюється повільними темпами через опір зрусифікованої бюрократії, що партійне та державне керівництво слід доручити корінним українцям. Ще до пленуму він звинуватив Л. Кагановича в схильності до адміністрування, інтриг, дискредитації українських більшовиків і запропонував Сталіну замінити його на посаді генерального секретаря ЦК КП(б)У В. Чубарем. У відповідь Каганович за підтримки Сталіна розгорнув шалену кампанію критики і цькування Шумського, Хвильового як керівників «націоналістичного ухилу». Шумського у лютому 1927 р. на пленумі було знято з усіх посад, виведено зі складу ЦК КП(б)У і вислано за межі України (пізніше репресовано). Проти цього рішення виступив представник компартії Західної України (КПЗУ) Карл Саврич (Максимович). Це дало привід Сталіну і Кагановичу звинуватити весь ЦК КПЗУ в «шумськізмі», і він був згодом розгромлений та знищений Виконкомом Комінтерну.
Поряд з цим за економічну самостійність України виступив М. Волобуєв. У своїх статтях, надрукованих в журналі «Більшовик України» у 1928 р., він доводив, що Україна перебуває в складі СРСР на становищі колонії, як і при царській Росії. Він підкреслював, що українська економіка є самостійним економічним комплексом, а вся економіка СРСР не єдине і однорідне ціле, а група таких комплексів. Кожний із них може не лише самостійно функціонувати, а й бути частиною світового господарства.
Проти цих «націоналістичних поглядів», які начебто загрожували справі комуністичної партії, виступила більшість керівників КП(б)У. Навіть Скрипник заявив, що ці погляди криють у собі смертельну загрозу для партії. Масова кампанія критики змусила всіх лідерів «націоналістичного ухилу» (насправді — патріотичного) визнати свої помилки і відійти від політичного життя. Під час сталінських репресій 30-х років комуністам-патріотам пригадають ці «гріхи», і вони поплатяться життям.
У політичному житті України 20-ті роки були періодом відносно ліберальним, з елементами плюралізму і боротьби думок та ідей. Це можна пояснити як традиціями змагань в революційні часи між різними соціалістичними течіями, так і гострою боротьбою за владу у верхніх ешелонах ВКП(б), що призвело до ослаблення його контролю над партією. Однак невдовзі після утвердження влади Сталіна, цей період закінчився. Хоча українізація продовжувалася до 1932 p., це була коротка, але надзвичайно енергійна і напружена «доба Скрипника». Він встиг багато зробити за роки свого керівництва Наркоматом освіти (1927-1932 pp.). В цей час українізація і розвиток української культури Досягають такого високого рівня, яких Україна не знала за всю свою попередню історію. У 1932-1933 pp., коли Сталін утвердив в СРСР тоталітарну систему, в Україні розгортається кампанія брутальної критики Скрипника. Його звинувачують у підтримці буржуазного націоналізму, троцькізмі та інших «гріхах», і він скінчив життя самогубством. Перед цим, не витримавши переслідувань і репресій проти української інтелігенції, застрелився Хвильовий. На той час в Україну приїхали тисячі російських функціонерів, була проведена чистка КП(б)У від українських комуністів-патріотів і знову апарат ЦК компартії України та інші партійні і державні керівні органи заповнили росіяни. Сталін оголосив, що головною небезпекою є місцевий націоналізм, а не російський шовінізм, як справедливо проголошувалося у 1923 р. на XIІ з´їзді РКП(б). Це означало кінець українізації і початок утисків української культури. Скорочувалася кількість українських шкіл, із бібліотек вилучалися видатні твори української науки та літератури, в театрах зменшувалася кількість українських п´єс. Скоротилося видання української преси. Якщо у 1931 р. українською мовою виходило 90% газет та 85% часописів, то до 1940 р. це співвідношення складало відповідно 70% і 45%. Водночас підкреслювалася провідна роль Росії в СРСР, непомірно звеличувалась і поширювалась російська культура та мова. Все це маскувалося фразами про інтернаціоналізм і дружбу народів. Це була контрукраїнізація і одночасно нова хвиля русифікації.