14. Т.Шевченко: оцінка суспільно-політичного значення творчості поета.

Тарас Григорович Шевченко (9 березня 1814 —10 березня 1861) — український поет, письменник, художник, графік, громадський діяч. Член Кирило-Мефодіївського братства. У творах на історичну тему показав боротьбу українського народу проти соціального й національного поневолення.

Тарас Шевченко у своїй творчості відобразив саме ті думки і настрої, які були важливими в житті українців його часу. Про те, що його творчість знайшла відгук у серцях людей, свідчить те, що в другій половині XIX і на початку XX ст. чи не єдиною книжкою у більшості сільських хат України був «Кобзар», вірші з нього вчили напам'ять, за ним училися читати. На той час твори Шевченка об'єднали українській народ, особливо жителів Лівобережної України. За ставленням людини до творчості Шевченка відразу стає видно, наскільки людина знайома і як ставиться до життя українського народу XIX ст.

В історичному розвитку України Шевченко — явище незвичайне як своєю обдарованістю, так і місцем у літературі, мистецтві, культурі. Походженням, становищем та популярністю Шевченко — виняткове явище також у світовій літературі. З 47 років життя поет пробув 24 роки у кріпацтві, 10 на засланні, а решту — під наглядом жандармів. Трагічно важкий шлях Шевченка до творчих висот визначив в образній формі І. Франко: «Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, свіжі і вільні шляхи професорам та книжним ученим». Революційна творчість Шевченка була одним із головних чинників формування національно-політичної свідомості народних мас України. Впливи Шевченка на різні сторони духовно-національного життя нації відчуваються до сьогодні.

Творчість Шевченка — багатогранна, як його талант. Він був і глибоким ліриком, і творцем епічних поем, і видатним драматургом та різнобічно обдарованим митцем. Літературна спадщина Шевченка обіймає велику збірку поетичних творів («Кобзар»), драму «Назар Стодоля» і 2 уривки з інших п'єс; 9 повістей, щоденник та автобіографію, написані російською мовою, записки історично-археологічного характеру («Археологічні нотатки»), 4 статті та понад 250 листів. З мистецької спадщини Шевченка збереглося 835 творів живопису і графіки, що дійшли до нас в оригіналах і частково у гравюрах та копіях. Її доповнюють дані про понад 270 втрачених і досі не знайдених мистецьких творів. Натомість у літературі про його мистецьку спадщину безпідставно приписувано йому чимало творів живопису і графіки інших авторів (досі зареєстровано 263 такі твори).

Шевченко й далі підпорядковував ідейне спрямування своєї політичної і особистої лірики меті пробудження національної і соціальної свідомості народних мас України. Використовуючи характеристичну для його творчості мистецьку форму «подражанія», поет прорікає у вірші «Осії глава XIV» (1859) неминучість майбутньої революційної розправи над гнобителями України — російськими царями. Поема «Марія» (1859) присвячена одній з основних тем шевченкової творчості — темі про страдницьке життя жінки-матері. Образ Марії в поемі Шевченка не має багато спільного з богословським образам Богородиці. Біблійний сюжет служить лише зовнішнім приводом для цілком самостійних висловлювань поета. У поемі Шевченка мати виховала свого сина борцем за правду, віддала його людям для їх визволення, а сама «під тином», «у бур'яні умерла з голоду». І. Франко вважав цю поему «вершиною у створенні Шевченком ідеалу жінки-матері». Наприкінці життя Шевченко почав перекладати «Слово о полку Ігоревім» (1860), та встиг перекласти лише два уривки — «Плач Ярославни» (2 редакції) і «З передсвіта до вечора». Свій останній поетичний твір, вірш «Чи не покинуть нам, небого», Шевченко закінчив за 10 днів до смерті. Написаний з мужньою самоіронією у формі звернення до музи, цей вірш звучить як поетичний епілог Шевченкової творчості і відзначається неповторною ліричною своєрідністю.

14. Громадівський рух у Східній Україні. МДрагоманов.В 60-х роках XIX ст. прискорюється зростання прошарку української інтелігенції. Вона формувалась переважно із збіднілого дворянства, духовенства, чиновництва, міщанства і деякою мірою з селянства.Тепер вона уже мала переважно демократичний характер.Серед цієї інтелігенції людей матеріально і службово незалежних було мало, і тому національний в умовах небезпеки репресій рух відроджувався повільно. На початку 70-х років російське чиновництво стало забувати валуєвський циркуляр.Поступово формувалась, хоч і була невеликою, національно свідомий напрям у земствах та міських думах.В цілому земства Сх.України розгорнули широку культурницьку діяльність.Значна частина земців мала ліберальні погляди, опозиційно ставилась до самодержавства(в Чернігівському та ін. земствах), часто діяла спільно з громадівцями.У 70-80-х роках частина української молоді захоплювалася соціалістичними ідеями, що проникали із Заходу, втягувалась у революційні російські народницькі організації, які ігнорували національні інтереси колоніальних народів царської Росії. Це ослаблювало громадівські сили, шкодило їхній і без того незначній роботі, і все ж нові сили інтелігенції на початку70р, скориставшись ослабленням репресій, спромоглися відродити в Києві широкий громадівський рух, який підтримувала певна частина земців.Відродилася«Громада»і в Києві, найбільша і найвпливовіша в У. Однак вона фактично поділялася на дві частини: старе громадівство, яке зосереджувалося лише на культурницькій діяльності, і молоде, що прагнуло поєднати культурницьку роботу з політичною боротьбою.В діяльності київської «Громади» переважало культурництво. Але група її діячів на чолі з Драгомановим намагалася розгорнути і політичну роботу. Політ.програма«Громади»вимагала федеративного устрою Росії з широкою автономією дляУ.Драгоманов, С.Подолинський та ін.,схилялися до соціалізму.Ще радикальнішими були погляди одеської громади. Обидві вони співробітничали з рос революційними організаціями народницького характеру, але при цьому зберігали незалежність.Народництво в У.в ці роки ширилось, охоплюючи все більше молоді.Рос революційний рух, теорія народництва базувалися на ідеї прискореного переходу до соціалізму через сільську общину, оминаючи буржуазне сусп, яке на той час у Європі жорстоко експлуатувало трудящі маси. Народництво складалося з кількох течій, пов´язаних переважно з діяльністю і вченням П. Лаврова, М. Бакуніна, П. Ткачова.Іноді їхню теорії називають селянським соціалізмом.Найближчою метою руху було знищення революційним шляхом самодержавства, поміщицького землеволодіння, забезпечити Народу «землю і волю». З цією метою вони намагалися піднята селян на революцію, пропагуючи її в селянських масах.Ставлення Драгоманова до народницького руху було неоднозначне. Він критикував його за ігнорування національного питання, і виконком «Народної волі» незабаром включив в свою програму право націй на політичну незалежність.Нове піднесення громадівства показало, яку величезну потенціальну силу має рух українського національного відродження. Царизм, місцеві реакційні сили, які боялися соціалістичної пропаганди революціонерів-народників, українського «сепаратизму», розпочинають репресії проти громад.Було закрито Пд-Зх відділ Географічного товариства в Києві, припинено видання «Киевского телеграфа», почалися арешти. М. Драгоманов, якого в процесі репресій звільнили з Київського університету, Ф.Вовк,М.Зібер та С.Подолинський емігрували за кордон. Драгоманов почав видавати в Швейцарії журнал «Громада» та іншу літературу.Він був одним із найвизначніших мислителів і вчених України 2п.XIXст.За кордоном Драгоманов заглибився у вивчення досягнень європейської науки, ознайомився з новітніми політичними теоріями і почав доповнювати програму «Громади».Він формулював методологічні засади суспільних наук, підкреслюючи, що вони повинні спиратися на серйозні наукові дослідження.Він закликав укр письменство, науку орієнтуватися на європейські методи і напрямки, тісно співпрацювали з громадським рухом, не оминали політ.проблем.Поряд з глибоким реалізмом і науковістю Драгоманов захопився утопічним соціалізмом — соціалістичною теорією Прудона і вважав, що автономні громади з´єднаються в одну федерацію, знищать стару державну машину, її військо, введуть громадську міліцію.У цей же час в громадівському русі настала криза і визначилося кілька течій, кожна з яких мала свою тактику.М.Костомаров переконував, що українці мають вдовольнитися укр.літ.для хатнього вжитку і складати підручники та книжки для народу. Так він намагався заспокоїти царський уряд і довести йому нешкідливість укр..руху. В цей час остаточно утвердилася в громадівському русі думка зосередити всі сили на культ.роботі та створенні наукових основ українознавства шляхом розвитку досліджень в галузі історії,етнографії,археології,мови, культури українського народу.Наприкінці90-хгромади створювали свої бібліотеки, пропагували і самоосвітню діяльність молоді в дусі підвищення своєї нац.свідомості, проводили збори,наради і з´їзди