33.Програми усдрп і ундп: порівняльна характеристика документів.

УСДРП — виникла в грудні 1905 з Революційної української партії (РУП); визнавала марксистську ідеологію; складалася з інтелігенції, почасти з робітників і селян. Підкреслюючи національні питання і домагаючися автономії України, УСДРП вела свою діяльність незалежно від Російської Соціал-Демократичної Робітничої Партії; за столипінської реакції виступала разом з єврейським «Бундом», почасти і з меншовиками; число членів бл. 3 000 (1908).

Наслідком поліційних переслідувань після 1908 УСДРП вела обмежену діяльність (процес групи соціал-демократів у Катеринославі), видавала газети «Праця», «Робітник», «Наш Голос» (остання появлялася у Львові). Лідерами її були: В. Винниченко, С. Петлюра, Д. Антонович, Л. Юркевич, М. Ткаченко, М. Ковальський, М. Порш.

За Гетьманату УСДРП була в опозиції, а її лідери (В. Винниченко, С. Петлюра й ін.) тимчасово були ув'язнені. УСДРП брала участь в Українському Національному Союзі, в підготовці перевороту і в формуванні Директорії, до якої увійшли В. Винниченко (голова) й С. Петлюра. Діячі УСДРП стояли на чолі уряду (В. Чехівський, Б. Мартос, І. Мазепа) або брали участь в інших урядах.

На IV з'їзді (10 — 12 січня 1919) УСДРП розкололася на дні фракції: праву — «офіційну соціал-демократичну» і ліву — «незалежну», яка ставилася з застереженнями до централістичної політики російської комуністичної партії в Україні, але визнавала потребу організації радянської влади в Україні і встановлення «диктатури пролетаріату» та негайного миру з радянською Росією (А. Пісоцький, В. і Ю. Мазуренки, М. Ткаченко, М. Авдієнко). Проти названих виступали М. Порш, В. Винниченко, С. Петлюра, І. Мазепа і більшість з'їзду, обстоюючи потребу «трудової демократії», повільну соціалізацію головних галузей народного господарства та підтримку Директорії. На Трудовому Конгресі УСДРП висловилася за демократичний парламентаризм, здійснення важливих соціальних реформ, залишення верховної влади в руках Директорії, а на місцях — комісарів.

Щоб уможливити Директорії порозуміння з Антантою, соціал-демократи відкликали 7 лютого 1919 своїх міністрів з уряду, залишивши С. Остапенкові вільну руку для переговорів з французькими представниками в Одесі. «Незалежні» есдеки в січні 1920 створили Українську Комуністичну Партію, що стала леґальною радянською партією і стояла за самостійність УССР.

Українська національно-демократична партія (спочатку-Українське національно-демократичне сторонництво) - провідна українська політична партія у Галичині на поч. 20 ст. Утворилася внаслідок злиття двох важливих політичних течій - національно-радикального крила Виробленням ідейно-політичної платформи нової партії займався часопис “Будучність”, редагований Є.Левицьким, В.Охримовичем та І.Трушем, в якому були опубліковані проекти програми і статуту партії. Виконавчим органом партії був Тісніший народний комітет, що підпорядковувався Ширшому народному комітету. Серед провідних діячів партії були: Ю.Романчук (голова), К.Левицький (секретар), О.Борковський, І.Белей, М.Грушевський, Є.Левицький, В.Нагірний, Є.Озаркевич, В.Охримович, Д.Савчак, О.Темницький, І.Франко. Створення власної інституційної бази на повітовому та громадському рівнях, тісне переплетення партійної організації з мережою культурно-просвітніх та економічних товариств перетворило УНДП на провідну політичну силу українського національно-політичного руху. Партія зосередила у своїх руках основні засоби інформації, а завдяки відкриттю закордонних пресових бюро надала українській справі міжнародного звучання. Ідейно-політична платформа УНДП була поєднанням радикальної та народовецької програми. її творці, вдало використавши теоретичне надбання українських радикалів та багаторічний досвід народовців, створили програму центристської партії. Помірковане та лояльне ставлення українських націонал-демократів до існуючої влади позначилося на формуванні національно-політичного ідеалу. Постулат політичної незалежності України не був чітко визначений у програмі партії, а ідея незалежності розглядалася як дуже віддалена перспектива. Центральне місце у програмі партії займала автономістська ідея як найбільш реальна вимога тогочасної політики. Партія наголошувала на необхідності проведення глибокої політичної та економічної організації українського суспільства. Одночасно УНДП продовжувала активно впливати на культурно-освітнє життя Галичини. Вимоги реформи австрійської системи шкільництва та утворення українського університету протягом всього часу існування УНДП були найбільш актуальними напрямами її практичної діяльності. Ідея поділу крайової шкільної ради та відкриття Українського унту у Львові розглядалися партією як складові концепції поділу Галичини і утворення української національно-адміністративної автономії в імперії Габсбургів.У відносинах з ін. українськими партіями УНДП спрямувала свої зусилля на створення спільного парламентського клубу з метою концентрації всіх сил для боротьби в парламенті.