42.Характеристика методів вимірювання продуктивності праці.

Продуктивність праці — це показник її ефективності, результативності, що характеризується співвідношенням обсягу продукції, робіт чи послуг, з одного боку, та кількістю праці, витраченої на виробництво цього обсягу, з іншого.

Показниками продуктивності праці, які традиційно використовуються у вітчизняній статистиці й економічній практиці, є виробіток і трудомісткість.

Виробіток визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виробленою за одиницю

робочого часу або одним працівником. Трудомісткість характеризується кількістю робочого часу, затраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг).

Усі методи вимірювання продуктивності праці можна згрупувати в такий спосіб: натуральні; трудовий; вартісні. Натуральні методи передбачають вимірювання обсягу виробництва продукціїу фізичних одиницях (штуках, кілограмах тощо). Трудовий метод базується на використанні для характеристики обсягів виробництва норм затрат праці — нормо-годин. Вартісні методи передбачають використання вартісних показників обсягу продукції, до яких відносять валову, товарну продукцію, нормативну вартість обробки, чисту та умовно-чисту продукцію. Інший показник продуктивності праці — трудомісткість — являє суму затрат праці на виробництво одиниці продукції. Для цілей планування та аналізу праці розраховують трудомісткість окремих операцій, виробів, робіт. Технологічна трудомісткість (Тт) — визначає затрати праці основних робітників — відрядників і почасовиків. Трудомісткість обслуговування (То) — визначає затрати праці допоміжних робітників основних цехів і всіх робітників допоміжних цехів і підрозділів, зайнятих обслуговуванням виробництва. Виробнича трудомісткість (Тв) складається з технологічної трудомісткості і трудомісткості обслуговування. Трудомісткість управління (Ту) визначається на основі затрат праці керівників, фахівців і інших службовців. Повна трудомісткість продукції (Тп) відображає всі затрати праці на виготовлення кожного виробу і всієї їх суми. Вирізняють трудомісткість нормативну, планову і фактичну. Нормативну трудомісткість розраховують на основі чинних норм праці, норм виробітку, норм часу обслуговування, норм чисельності. Планова трудомісткість відрізняється від нормативної на величину зниження затрат праці, що планується в поточному періоді, за рахунок реалізації

організаційно-технічних заходів. Фактична трудомісткість — це сума здійснених затрат праці на випущений обсяг продукції чи виконаний обсяг робіт.

43.Фактори та резерви продуктивності праці: сутність, види, методи оцінювання.

Продуктивність праці знижується або підвищується під впливом багатьох факторів, під якими в даному контексті розуміють рушійні сили або причини, що впливають на рівень і динаміку продуктивності праці. Якщо розглядати особливості державної соціально-економічної політики на макроекономічному рівні, то вони виступають як регульовані фактори економічного зростання і підвищення продуктивності праці на національному рівні. На мікрорівні вони виступають як зовнішні умови, котрі об’єктивно існують і не піддаються регулюванню з боку суб’єкта економічної діяльності. Тому іноді на мікрорівні їх розглядають як зовнішні нерегульовані фактори продуктивності праці. До зовнішніх частково регульованих факторів можна віднести, наприклад, такі: зміну асортименту продукції та, відповідно, її питомої ресурсомісткості у зв’язку зі змінами попиту і пропонування на ринку; зміну рівня кооперації з іншими підприємствами. До регульованих, як правило, відносять внутрішні фактори, які можна поділити на три групи: 1. Матеріально-технічні, пов’язані з технічним рівнем виробництва, удосконаленням технологій, техніки та матеріалів; до них можна віднести: модернізацію діючого обладнання; заміну обладнання новим і більш продуктивним; підвищення рівня механізації та автоматизації виробництва; 2. Організаційні, що характеризують організацію праці, виробництва та управління. До них відносять: удосконалення організації управління, у тому числі організаційної структури управління, систем управління виробництвом, оперативного управління виробничим процесом, відпрацювання управлінських процедур і технологій їх здійснення, автоматизацію систем управління; 3. Соціально-економічні, що стосуються людської компоненти виробництва. До них належать: матеріальна і моральна заінтересованість у результатах індивідуальної та колективної діяльності; рівень кваліфікації, загальноосвітньої і професійної підготовки, загальний культурно-технічний рівень працівників; Резерви підвищення продуктивності праці — це невикористані можливості економії затрат праці (зниження трудомісткості та збільшення виробітку). Матеріально-технічні резерви утворюються в результаті недостатньо повного використання можливостей матеріально-технічної бази виробництва. Резерви економії затрат праці за групою недостатньо ефективного використання обладнання, засобів механізації за технічними та технологічними параметрами (потужність, швидкість, тиск тощо) виникають, коли фактичні параметри роботи обладнання нижчі від нормативних, передбачених паспортними характеристиками, або розрахованих виходячи з оптимальних режимів роботи. Організаційні резерви підвищення продуктивності праці полягають у недостатньо повному використанні можливостей раціонального поєднання матеріально-технічних і особистісних факторів виробництва. Можна окреслити такі групи організаційних резервів:недоліки в оперативному управлінні виробничим процесом; недостатньо раціональна організація виробництва; недоліки в організації праці; Соціальні резерви підвищення продуктивності праці охоплюють такі групи: недовикористання в процесі праці потенційних властивостей і якостей працівників;нереалізовані можливості повного використання індивідуальних здібностей і якостей працівників; недовикористання творчих можливостей і здібностей працівників; недостатньо високі рівень дисциплінованості і міра задоволеності працею; Крім того, загалом заведено класифікувати резерви за рівнем їх виникнення. Загальнодержавні резерви — макроекономічні. Їх використання впливає на підвищення продуктивності праці в реальному секторі економіки країни. Наявність регіональних резервів свідчить про можливості більш раціонального та оптимального використання продуктивних сил, характерних для даного регіону. Міжгалузеві резерви визначаються необхідністю зміцнення міжгалузевих зв’язків, транспортних потоків продукції, договірної дисципліни між підприємствами різних сфер економічної діяльності. Галузеві резерви вказують на можливості підвищення продуктивності праці в результаті розвитку ефективної спеціалізації та кооперації праці всередині певної сфери економіки. Внутрішньовиробничі резерви характеризуються недоліками у використанні на підприємстві сировини, матеріалів, обладнання, робочого часу та робочої сили.