40. Інформаційні системи в управлінні.

До інформаційних систем, що застосовуваних в управлінні, належать такі: АСУ — автоматизовані системи управління;

СППР — системи підтримки прийняття рішення;

ЕС — експертні системи.

Автоматизовані системи управління. АСУ мають широкий спектр застосування: від автоматизації базових функцій підприємства до автоматизації прийняття управлінських рішень. Розвиток цих систем відбувався від найпростіших систем обробки інформації до сучасних інтегрованих інформаційних комплексів. АСУ можна поділити на вузькоспеціальні та інтегровані.

Перші підтримують деякі спеціалізовані напрямки діяльності та частково інших базових функціональних галузей. Інтегровані системи забезпечують повну підтримку більшості функціональних сфер діяльності підприємства, пропонуючи широкий перелік спеціалізованих рішень як для різноманітних видів діяльності, так і для всіляких аспектів управління.

Системи підтримки прийняття рішень. СППР призначені допомагати робити обґрунтований вибір із певного переліку альтернатив. Перш ніж набула поширення клієнт-серверна архітектура, застосовували два типи СППР: ІС для керівництва (управлінські)  (EIS) та системи підтримки рішень (DSS). EIS створювались на великих ЕОМ і призначалися для керівництва верхнього рівня. DSS виконувались на робочих станціях і призначалися для менеджерів середньої ланки. Але останнім часом завдяки делегуванню повноважень із прийняття рішень середній та нижній ланці відмінності між цими типами СППР поступово зникають. У загальному випадку СППР складаються із СУБД, системи управління банком моделей та інтерфейсу користувача.

Експертні системи. ЕС — це ІС, що моделюють дії людини-експерта під час розв’язання задач у певній предметній галузі на основі логічного аналізу накопичених знань, що зберігаються в базі знань (БЗ) Мета досліджень з ЕС полягає передусім у розробці програм, які у процесі розв’язання задач, що виникають у слабо структурованій і важко формалізованій предметній галузі та є складними для експерта-людини, дають результати, не гірші за якістю та ефективністю рішенням, ніж експерти.

Експертні системи та системи штучного інтелекту відрізняються від систем обробки даних тим, що в них використовується символьний (а не числовий) спосіб подання інформації, символьний вивід та евристичний пошук розв’язку (а не виконання відомого алгоритму). Технологія ЕС нині використовується для розв’язання різних типів задач (інтерпретація, прогноз, діагностика, планування, конструювання, контроль, інструктування, управління) у найрізноманітніших проблемних галузях, таких як фінанси, нафтова та газова промисловість, гірнича справа, хімія, освіта, телекомунікації та зв’язок тощо. Нині спостерігається тенденція до дедалі більшої інтеграції ЕС та СППР, тому поступово ці типи ІС зближуються.

8. Основні принципи системного аналізу.

Принципи системного підходу — це положення загального характеру, що є узагальненням досвіду дослідження людиною складних систем. Їх часто вважають ядром методології. Відомо біля двох десятків таких принципів, але найважливішими базовими принципами, на які спирається загальна теорія систем та системний аналіз, є принцип системності та принцип ізоморфізму. Принцип системності відбиває загальність погляду на об’єкти, явища і процеси світу як на системи з усіма властивими їм закономірностями. Цей принцип обумовлює необхідність спільного розгляду системи як цілого і як сукупності елементів, дослідження будь-якої частини системи разом з її зв’язками з іншими частинами та із зовнішнім середовищем. Цей принцип постулює необхідність ієрархічного, принаймні трирівневого, дослідження системи: необхідно досліджувати власне систему, її підсистеми та елементи, а також розглядати систему як елемент системи вищого порядку.

Принцип ізоморфізму постулює наявність однозначної (власне ізоморфізм) чи часткової (гомоморфізм) відповідності структури однієї системи структурі іншої, що дає змогу моделювати одну систему за допомогою іншої, подібної в деякому відношенні. Сучасні дослідження як у загальній теорії систем, так і в тих галузях знань, які, головно, виникли на її основі (синергетика, теорія катастроф), свідчать про наявність не тільки ізоморфізму чи суворої відповідності структури систем, а й загального у їх розвитку та функціонуванні.

Обидва ці принципи підкреслюють наявність загальних системних закономірностей, але вони не виключають специфіки будови, функціонування та руху систем різних типів. Загальні закономірності і намагається розкрити загальна теорія систем, тоді як аналізом загального й особливого в конкретних системах займаються інші галузі науки.

Серед інших важливих принципів слід відмітити такі:

1)принцип кінцевої мети: абсолютний пріоритет кінцевої цілі системи; 2)принцип ієрархії: корисне введення ієрархії елементів та (чи) їхнє ранжирування, корисне виділення модулів (підсистем) у системі та розгляд системи як сукупності підсистем; 3)принцип функціональності: спільний розгляд структури і функції системи з пріоритетом функції над структурою; 4)принцип розвитку: врахування динамічності системи, її здатності до розвитку, розширення, накопичення інформації, врахування невизначеності та випадковості при функціонуванні системи.

Методики, що реалізують принципи системного аналізу за конкретних умов, спрямовані на формалізацію процесу дослідження системи, процесу постановки та розв’язання проблеми. Методика системного аналізу розробляється та використовується тоді, коли досліднику бракує інформації про систему, яка б дала можливість обрати адекватний метод формального подання системи (або розв’язання проблеми).

Загальним для всіх методик системного аналізу є формування варіантів подання системи (процесу розв’язання задачі) та вибір кращого варіанта. На кожній стадії дослідження, від інтуїтивної постановки проблеми до вибору оптимальних рішень за допомогою строгих математичних методів, використовуються різноманітні наукові методи і прийоми, що складаються із неоднакової кількості етапів аналізу, зміст яких залежить від складності розв’язуваних завдань. У загальному вигляді системне дослідження проблеми складається з таких етапів: 1)формулювання проблеми; 2)виявлення цілей; 3)формулювання критеріїв; 4)визначення наявних ресурсів для досягнення цілей; 5)генерація альтернатив та сценаріїв.

Системне дослідження довільної проблеми починається з формулювання та опису проблемної ситуації. Попереднє формулювання проблеми є досить наближеним та може істотно відрізнятися від того, яким насправді має бути робочий варіант сфор­мульованої проблеми. Формулювання проблеми здійснюється на вербальному рівні і, як правило, є досить розпливчастим.

До довільної проблеми необхідно відноситись не як до ізольованої, а як до комплексу взаємопов’язаних проблем. Тому після виявлення проблеми необхідно здійснити її розширення до проблематики, тобто виявити інші проблеми, які пов’язані з досліджуваною та без врахування яких вона не може бути розв’язана.