48. Синергетичний підхід до управління соціально-економічними системами.

В економічній теорії розроблено різні концепції структурно-функціонального управління.Спільним для них є кібернетичний підхід до управління економічною системою, в якій виокремлюються такі структурні елементи як входи та виходи. ,пристрій управління, об’єкт управління.На вхід системи подаються матеріальні, трудові, фінансові, інформаційні ресурси. На виході системи дістаємо кінцевий продукт ,що перебуває у функціональній залежності від вхідних параметрів.

В синергетиці вважається,що визначальною умовою для забезпечення оптимального поводження складних економічних систем є саме наявність нерівноважних станів та процесів самоорганізації.Нерівновага дає змогу здійснювати вільний вибір варіанта подальшого розвитку з цілого спектра можливих напрямків.Якщо рівноважний стан є необхідною умовою для стаціонарного існування економічних систем,то нерівноважний стан являє собою момент переходу до якісно нового стану в якому ек. система може здобути більш високий рівень організації та продуктивності.

Тільки тоді, коли ек. система втрачає функціональну стійкість,виникають само організаційні процеси формування нових ефективних структур. В нових умовах функціонування економічна система проходить свої рівноважні стани як проміжні етапи на траєкторіях нерівноважної самоорганізації. З погляду синергетики неефективне управління соц.-ек. системами полягає в нав’язуванні системі такого поводження яке їй не властиве. Згідно з синергетичною концепцією більш ефективним буде так зване « м’яке» управління.(управління за допомогою незначних,але належних резонансних впливів ,які мають відповідати власним внутрішнім тенденціям розвитку системи.Головна мета такого управління полягає в тому, щоб завдяки незначному резонансному впливу підштовхнути систему до одного із її власних сприятливих шляхів розвитку.

Синергетичне управління баз на таких положеннях:

-існують спектри можливих майбутніх станів і тому, завдання управління полягає в виборі найкращого з доступних варіантів

-хоча шляхів розвитку може бути багато,але їх кільк. Скінченна.

-у процесі управління необхідно враховувати не тільки стан зовнішнього середовища а й власні тенденції еволюції системи.

-головним є не сила управлін.впливу,а його правильна топологія і узгодженість із власними тенденціями розвитку системи.

47. Показники Ляпунова та горизонт передбачуваності.

Одним із найважливіших результатів синергетики став висновок стосовно принципової обмеженості довжини часового горизонту прогнозу поводження навіть для порівняно простих систем. Це стосується систем, чутливих до початкових умов. Отже, якщо розглядати дві близькі траєкторії динамічної системи

,то відстань між спочатку нескінченно близькими траєкторіями зростатиме з часом в середньому експоненціально:

Величина називається показником Ляпунова і характеризує горизонт передбачуваності — проміжок часу, на який можна дати прогноз поводження досліджуваної системи. Існує по одному показнику Ляпунова для кожного з вимірів фазового простору.

Формально показники Ляпунова динамічної системи визначаються виразом:

де — і-те власне значення матриці, складеної з перших частинних похідних від вектор-функції за компонентами вектора (матриці Якобі).

Додатний показник Ляпунова характеризує розтягування фазового простору, або швидкість розбігання близьких точок. Від’ємний показник Ляпунова відбиває стиснення, тобто швидкість, з якою система відновлюється після збурення.

Впорядкований за спаданням такий набір показників утворює спектр показників Ляпунова і дає змогу класифікувати атрактори.

Існують різні підходи до кількісного визначення показників Ляпунова, наприклад, алгоритм Бенеттіна (Benettin). Роз­глянемо дві траєкторії, що виходять з близьких точок x0 та де Візьмемо деякий часовий інтервал T і, розв’язавши чисельно рівняння динаміки, знайдемо вектори стану в момент T: Відношення характеризує зміну довжини (у загальному випадку норми) вектора збурень за час T. Далі візьмемо інший вектор такого самого напрямку завдовжки , тобто Далі продовжимо процедуру чисельного розв’язування рівняння з початковою точкою Діставши вектори стану та збурень у момент 2T: обчислимо відношення і т. д. (див. рис. 15.1).

Рис. 15.1. Ілюстрація до відшукання старшого показника Ляпунова за алгоритмом Бенеттіна

Однак цей алгоритм передбачає, що нам відома математична модель динамічної системи. Коли ця модель невідома, ми не знаємо ні матриці Якобі, ні розмірності фазового простору, і тому необхідні інші алгоритми.

49. Напрямки удосконалення сучасної обчислювальних та телекомунікаційних технологій. Глобальний комп’ютинг.

Формування інформаційного суспільства і рішення породжуваних цим процессом проблем можуть здійснюватися різними шляхами:

1. Стихійна самоорганізація процесу інформатизації. Цей шлях характерний для суспільних процесів, пов'язаних із зміною умов життя і адаптацією суспільства до нових умов. Така адаптація вимагає організаційних перебудов в суспільстві що зачіпають його матеріальні і етичні основи. Ці основи відносяться до найбільш консервативних елементів суспільства, і їх зміна сприймається членами суспільства досить хворобливо. Включення стихійних механізмів регуляції дозволяє декілька згладити гостроту сприйняття таких змін, але робить сам процесс тривалішим і, як правило, приводить до значного перевитраті ресурсів.

2. Централізоване управління процесом інформатизації. Цей шлях не може бути реально здійснений, оскільки даний процес є настільки складним, що практично відноситься до некерованим об'єктам.

3. Інформатизація, що направляється. В цьому випадку саморозвиток процессу протікає в умовах дії системи обмежень і стимулів що визначають межі існування процесу і бажані напрями його розвитку. Це дозволяє, зберігаючи всі переваги самоорганізації і саморозвитку процесу, скоротити час його протікання і уникнути зайвих витрат.

Розвинені країни і регіони, першими що почали перехід до інформаційного суспільству, можуть дозволити собі перший шлях рішення тих, що виникають при цьому проблем, оскільки для них чинник часу не такий істотний. Вони і так є першими в цій сфері.

Регіони, що відстали в розвитку інформаційної сфери, зокрема Україна, повинні вибирати третій шлях, оскільки значне відставання в створенні високорозвинутої інфосфери може привести до безнадійного відставання.

Повсю́дний комп'ю́тинг — поняття, що описує комп'ютери, вбудовані в повсякденні речі, їх плавну інтеграцію в навколишнє середовище, де все компоненти об'єднані й здатні обмінюватися інфомацією. Бере свій початок в 1988 році.

Комп'ютери зникають із виду, але не зникають із побуту. Людина не концентрується на спілкуванні з комп'ютером, а скоріше на виконанні самого завдання.

Не плутати з віртуальною реальністю, де увесь світ відображається в комп'ютері. У повсюдному комп'ютингу приносяться комп'ютери в світ навколо людини. Цей світ складається з безлічі цифрових міні-помічників. Таким чином, під повсюдним коп'ютингом розуміють про комп'ютери у світі людини, замість світу у комп'ютері.