На Мавський Великдень

Іду полями, полями,

Поміж житами...

Так і здається, що мавка вигляне,

Усміхнеться очима, повитими поволокою,

Простягне руки: «Візьми мене

до себе, візьми мене;

Поглянь, як хмари розтали у небі глибокому, –

Так і молодість твоя пролине, милий мій...

Тоді, як жито буде без зелених вій,

Для поля зрілого я жити перестану».

Іду полями зеленохвилястими –

У промінні сонця черкає білим ластівка.

За межею польові русалки...

Виглядають волошками з-поміж жита сині очі їх,

Розлягається в колосі срібний шелест-сміх –

Співають мавки:

«Шуми, шуми ти, житечко, шуми,

Розкидай споловілі косонькй,

Як ми,

Хвилюй шовковий колос свій,

Хвилюй,

Нехай зомлілі грудоньки

До хвиль тих притулю…

Приходь до мене, милий мій,

Щодня,

Бо лан широкий, ти і я – Рідня».

Іду посеред поля я,

Іду;

Голівонька вже крутиться –

Впаду,

Тоді надлине мавонька,

Як сон,

Пригорнеться і лоскотом

Візьме в полон.

МИКОЛА ЗЕРОВ

Поет, літературознавець, критик, перекладач. Належав до київсь­ких «неокласиків».

***

Весна цвіте в усій красі своїй,

Вже одгриміли Зевсові перуни,

Дощу буйного простяглися струни,

Зазеленів сподіваний рижій.

На полі котяться зелені вруна,

В кущах лящить – співає соловій.

А по шляху, немов казковий змій,

На зсипище сільська ватага суне.

І в селах плач. Герої саг і рун,

Воскресли знов аварин, гот і гун,

Орава посіпацька, гадь хоробра...

Сільської ситості останній трен, –

Усюди лемент — крик дулібських жен

Під батогом зневажливого обра.

ПАВЛО ФИЛИПОВИЧ

Поет, літературознавець. Належав до «неокласиків».

Саломея

Хай проклинав пророк Йоканаан

Під полотняним небом Іудеї –

Над всім лунав лиш голос Саломеї,

Сліпили плечі, і зміївся стан.

І пристрасть, мов незримий ураган,

Неслась в партер, до лож, до галереї,

І захисту вже не було від неї,

Коли танок схопив серця у бран.

Сліпа жаго, непереможна вродо!

Ти спопелить могла б життя народу,

Ти засмутила б соняшну блакить!

Перед тобою голова красива,

Й своє життя ти віддаси за право

В людській уяві віковічно жить!

М.Т.РИЛЬСЬКИЙ

Людськість

Червонобоким яблуком округлим

Скотився день, доспілий і тяжкий,

І ніч повільним помахом руки

Широкі тіні чорним пише вуглем,

Солодкою стрілою пізній цвіт,

Скрадаючися, приморозок ранить.

Дзвенить земля, як кований копит.

Зима прийде – і серця не обманить.

Все буде так, як писано в книжках:

Зірчастий сніг, легкий на вітах іній,

І голоси самотні у полях.

Та й по снігах метелиця поплине,

Як у дзвінких, незміряних морях,

Невірний човен вірної людини.

В.СВІДЗІНСЬКИЙ

***

Холодна тиша. Місяцю надламаний!

Зо мною будь і освяти печаль мою.

Вона, як сніг на вітах, умирилася,

Вона, як сніг на вітах, і осиплеться.

Три радості у мене неодіймані:

Самотність, труд, мовчання. Туги злобної

Немає більше. Місяцю надламаний,

Я виноград відновлення у ніч несу.

На мертвім полі стану помолитися,

І будуть зорі біля мене падати.

БОГДАН РУБЧАК

Поет, літературознавець. Представник «Нью-Йоркської групи».

Нарциз

Він просить перед дзеркалом: «Прости!»

І знову – стрімголов до книгозбірні:

як в катакомбах черепи примірні,

лежать там сни, щоденники, листи.

Чужим життям береться він брести,

розкльовувати сторінки покірні,

визбирувати з них слова добірні, –

прообразом своє життя спасти.

А як зневіжать образи невірні,

кімнати знову клечає комірні

кімнати знову клечає комірні

своїми ж масками, – щоб знову їх нести

в нові міста і на чужі мости.

І знову входить в дзеркало несите,

прощення знову у ньому просити.

ЮРІЙ ТАРНАВСЬКИЙ

Поет, прозаїк, перекладач, літературознавець. Представник «Нью-Йоркської групи».

Любов

І знову входить в дзеркало несите,

Моя любов

банальна,

як смак банана

в роті,

та я мушу

цілувати

холодні уста

моєї дівчини, доторкатись пальцями її шкіри,

як цитрина, твердої, і казати:

я кохаю тебе! бо я людина.