Касіян сакович

Касіян Сакович, будучи ректором школи Богоявленського братства в Києві написав “Вірші на жалісний погреб шляхетного лицаря Петра Конашевича-Сагайдачного, гетьмана Війська його королівської милості Запорізького” Вірші були присвячені гетьманові, який помер від ран, завданих йому у Хотинській битві. Спершу цей вірш становив декламацію, виголошену 20 учнями (спудеями) Київстької братської школи на похороні.

Вірші на жалосний погреб шляхетного лицаря Петра Конашевича-Сагайдачного

***

Печалиться даремно усяк чоловік

Що короткий у нього на сьому світі вік.

Багатство, мудрість, слава, сила - все проходить,

Нічого він тривкого в світі не знаходить.

Ми можем се на нашім рицарі пізнати.

Що хоч-не-хоч а світ сей треба покидати.

Чи ж той не мав здоров’я, сили або ж і рошей,

Не був одважний, славний і тілом хороший,

Чи чікарів не мав той на свою хворобу?

На смерть немає ліків треба йти до гробу.

Усі, як тінь, сон, трави зів’януть мають,

У світ приходять голі і голі вмирають.

Мирська усяка похоть зі світом минає,

Хто ж творить волю божу, той вічно триває.

Хай прнклади навчають як жити на світі:

Лакомства стерегтися, злих діл не чинити.

Бо як себе спаскудиш не ввійдеш до неба,

Аж поки не очистиш душу так, як треба

Іоан Сакович

***

Северус-імператор ще за життя казав

Собі труну зробити, і в неї себе клав,

А як лягав у неї, то зразу цілував,

А потім таке слово до неї промовляв:

«О труно, як же маю в тобі я вміститись,

Коли всім, що є в світі, не міг вдовольнитись?

Твої чотири дошки того уміщають,

Кому країн багато себе підкоряють».

Леонтій Валика, бурмистрович київський

*Северус-імператор – римський імператор між 193 і 211рр.

***

Салатин-цар багато країн попідкоряв,

Коли ж він од хвороби тяжкої помирав,

То возному звелів був кошулю носити

По місту Алькаїру” і так голосити:

«Отой цар великий, багато панств маючи,

Сю тільки кошулю одягне, вмираючи!»

В тім гідний приклад, би-сьми се запам’ятали,

Що візьмемо з собою, і на те зважали.

Ієремія Ставровецький

Іван величковський

Іван Величковський – типова людина епохи бароко. Ренесансна життєдіяльність поєднувались у ньому з глибокою, щирою релігійністю, а це породжувало внутрішню суперечливість його душевного світу, його індивідуальну душевну драму, хоч і живило потужною енергією його творчість. Він не займав високих посад, не мав поважних титулів і, бувши освіченою людиною, лишався все життя рядовим орачем рідної культурної ниви. (В.І.Крекотень, В.П.Колосова). Рукопис «Зеґар з полузеґарком» присвячені київському митрополиту Варлааму Ясинському, відомому українському педагогу, письменнику й оратору.

З рукописної книги «зегар з полузегарком»

*Зегар – годинник.

МИНУТИ

До зегарка належать іще і минути,

Тому їх теж не годиться аж ніяк минути.

МИНУТИ ВСІХ СПІЛЬНІ

Мине дитинство,

Мине отроцтво,

Мине юність,

Мине зрілість,

Мине старість,

Мине перестарілість.

Мине весна,

Мине літо…

МИНУТИ ЗЛИХ

Мине слава,

Мине багатство,

Мине честь,

Мине п’янство,

Мине помпа,

Мине гордість,

Мине пиха,

Мине марнославство,

Минуть високії думи,

Минуть лестощі

Минуть пестощі…

Минуть і іншії всі марноти марнот,

Тобто вся сила людська,

Все стане нічим по смерті:

Не прибуде багатство, не зійде слава,—

Смерть-бо прийшовши, все оце погубить.

МИНУТИ ДОБРИХ

Минуть хвороби,

Минуть переслідування,

Минуть муки,

Минуть біди,

Минуть смутки,

Минуть сльози,

Минуть образи,

Минуть рани,

Минуть глумління,

Мине голод,

Минуть прагнення,

Мине нагота,

Мине убозтво,

Мине каліцтво,

Мине сліпота,

Мине німота,

Мине хромота,

Минуть труди, невчаси, неспокої,

Мине усяке лихо.

ДВІ СТРАШНІ МИНУТИ

Бо промовить Господь:

“Небо і земля мимо ідуть”.

***

Адам еступ

пр ник

Исус авед

***

Поезія лабіринт

М с у с І с у с М

а М с у с у с М а

Р а М с у с М а Р

І р а М с М а р І

Я І р а М а р І я

І р а М с М а р І

Р а М с у с М а Р

а М с у с у с М а

М с у с І с у с М

***

Рак літеральний– це вірш, літери якого, прочитані і зліва направо, й справа наліво, той же текст виражають.

Анна во дар бо ім’я мі обрадованна,

Анна во дар бо ім’я мі обрадованна,

Анна дар і мні сін міра данна,

Анна мі мати і та мі манна

Анна пита мя я мати панна...

*Сін – затінок.

***

Одноголосний – це вірш, в якому кожен склад однією й тією ж голосною літерою завершується, наприклад О.

СлОвО плОтОнОснО

МнОгО плОдОнОснО...

***

Мінливий – це вірш, який кілька десятків разів змінюватися може.

Яко ниву рясно плоди прикрашають,

Тако діву красно роди утішають.

Ниву рясно плоди прикрашають яко,

Діву красно роди утішають тако.

Рясно плоди прикрашають яко ниву.

Красно роди утішають тако діву.

Плоди прикрашають яко ниву рясно, Роди утішають тако діву красно.

Таким способом у цьому вірші порядок слів і далі може змінюватися до кількох десятків.

***

Акровірш – перші літери кожного рядка обо строфи подають ім’я автора.

Фігурний – ім’я автора вміщене у вірші в найрізноманітніших формах.

И О смерти пАмятай,

и На судъ будь чуткий.

ВЕЛьмИ Час бєжитъ сКОро,

В бєгу Своимъ прудКИЙ.