Духовна культура українського народу другої половини XVII—кінця XVIII століття

1. Історичні умови культурного життя українського на¬роду.

2. Культура козацької держави (1648—1781 рр.).

3. Освіта і наука. Культурно-просвітницька діяльність Києво-Могнлянської академії.

4. Література, театральне мистецтво і музична куль¬тура.

5. Архітектура, образотворче, декоративне та ужиткове мистецтво.

1. Історичні умови культурного життя українського народу

Духовна культура України другої половини XVII—кін¬ця XVIII ст. розвивалась у складних умовах розгортання соціальної та національно-визвольної боротьби народу проти іноземних поневолювачів за свою незалежність і дер¬жавність, що.найбільш яскраво виявилось у широкому на¬родному русі та воїнських подвигах запорізького козацтва, яке відіграло величезну прогресивну роль у війнах з Туреччиною, Кримським Ханством та Річчю Посполитою. Для даного періоду характерні, з одного боку, розквіт української культури в часи гетьманування Івана Мазепи, а з другого — її нищення російським царизмом після зруй¬нування Запорізької Січі у 1775 р. та перетворення Украї¬ни в колонію царської Росії.

Наприкінці XVI—початку XVII ст. в Україні відбува¬ється ряд селянсько-козацьких повстань, спрямованих про¬тії шляхетського панування. Найбільш могутніми серед них були повстання під проводом Криштофа Косинського (1591—1593 рр.), Северина Наливайка (1594—1596 рр.), Тараса Федоровича (1630 р.), Івана Сулими (1635 р,). Од¬нак усі ці народні виступи зазнали поразки.

З утворенням Польсько-литовської держави почалась експансія польської шляхти на українські землі. Це послу¬жило головною причиною для посилення національно-виз¬вольної боротьби українського народу за свою соціальну та національну незалежність, за збереження своєї само¬бутньої культури.

Кульмінаційною точкою боротьби українського народу проти польської шляхти була національно-визвольна війна 1648—1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького, спря-мована на створення незалежної Української держави. Однак в ході подальших дій цю ідею було втрачено. А піс¬ля входження українських земель до Московської держави у її столиці настійливо підкреслювалось, що, мовляв, ке¬рівники повсталих тільки й думали про те, аби опинитися «під високою рукою російського монарха».

Так звані «Березневі статті» — договірні умови, розроб¬лені Б. Хмельницьким та його найближчим оточенням і схвалені 1654 р. московським царем Олексієм Михайлови¬чем, в яких йшлося про входження України до складу Московської держави на автономних началах, були звичай¬ною феодальною угодою. Під впливом історичних обставин будь-яка сторона могла розірвати ЇЇ, що й підтвердили наступні події.

У 1654 р. російський цар Олексій Михайлович наважив¬ся вступити у боротьбу з Польщею за Україну. Невдовзі з'ясувалося, що Московська держава й не дулала брати до уваги інтереси українського народу нею і Польщею розпочалася грабіжницька війна за Україну. Б. Хмельницький незабаром помер, а тривала війна закінчилася Андрусівським перемир'ям, внаслідок чого Україна була розділена протягом 300 років. Усе це згубно позначилось на житті Української держави.Врятувало український народ від загибелі Запорізьке козацтво, яке протягом трьох століть визначало основні на-прями розвитку України. В умовах полонізації української феодальної верхівки козацтво виконувало таку ж роль, яка в інших країнах належала дворянству. Внаслідок цього козак став ключовою постаттю не лише в історії України, але й в національній свідомості українців.

Поряд із зростанням значення козацтва новою енергією наповнювалося українське релігійне і культурне життя Для релігійної та культурної верхівки Києва переважна частина якої була пов'язана з діяльністю Києво-Могилянської академії, це був час духовного злету й інтелекту¬ального розвитку. Відродження православ'я сприяло по¬слабленню полонізації української феодальної верхівки. Водночас воно впровадило в українську культуру західні елементи, які згодом уповільнили русифікацію.

Козацько-гетьманська держава проіснувала понад 100 років. Вона залишила глибокий слід в історії та духовній культурі українського народу. Незважаючи на те що друга половина XVII ст. характеризувалась невпинною боротьбою проти соціального та національного поневолення поляками і турками, а також постійним наступом російського цариз¬му, загальний культурний рівень тодішньої України був доволі високим. Документальні свідчення про це залишив відомий сірійський мандрівник диякон Павло Алепський, який побував на Україні за часів Богдана Хмельницького. Його вразив не лише матеріальний добробут українського народу, але й високий рівень його культури та освіти. «По всій козацькій землі, — писав він, — ми помітили прегарну рису, що нас дуже дивувала: всі вони, за малими винят¬ками, навіть здебільше їх жінки та дочки, знають читати та порядок богослужень і церковних співів» *. П. Алепського особливо вразила висока культура, м'яка вдача, гостин¬ність і привітність українського населення.

Гетьманська Україна за часів Івана Мазепи (1687— 1709 рр.), Івана Скоропадського (1709—1722 рр.) та Кири¬ла Розумовського (1750—1764 рр.) перебувала на рівні найбільш освічених країн Європи.