2. Культура козацької держави (1648—1781 рр.)

Духовна культура українського народу досягла порів¬няно високого рівня в період Існування козацької державі! (1648—1781 рр.). Запорізьке козацтво впродовж трьох сто¬літь визначало напрями економічного, політичного і куль¬турного розвитку України. Високорозвинена самобутня культура Січі домінувала тут у XVI—XVIII ст. і мала ве¬личезний вплив на формування національної самосвідо¬мості українського народу.

Культура Запорізької Січі формувалась у руслі україн¬ських генетичних джерел. В її основі лежали глибокі тра¬диції українського народу. Водночас історичні особливості життя Січі наклали свій відбиток і на її духовну культуру. Запорізька Січ формувалась із втікачів від кріпацтва, на¬ціональних та релігійних переслідувань не лише з .різних регіонів України, але й з усієї Російської імперії, а також з інших країн. Кожен, хто приходив на Січ, вносив у куль¬турне середовище щось своє, певні риси, особливості куль¬тури і мистецтва свого народу. Внаслідок переплетення цих індивідуальних культур сформувалась оригінальна, яскра¬ва, різнобарвна самобутня культура, яка справила вели¬чезний вплив на розвиток культури всієї України.

Запорізьке козацтво брало активну участь в опозицій¬ному русі українського міщанства, православного духовен¬ства, частини української шляхти протії політики націо¬нально-релігійних утисків. Як свідчать історичні джерела, двадцятитисячне Військо Запорізьке, очолюване П. Сагай-дачним, у 1620 р. вступило до Київського (Богоявленського) братства та протистояло колоніальній політиці шляхет¬ської Польщі. Воно всебічно сприяло висвяченню нових православних ієрархів. Ця подія мала величезне значення для відновлення авторитету української православної церк¬ви, яка після укладення Брестської церковної унії 1596 р. поступово втрачала своїх ієрархів. Від того часу, коли патріарх Єрусалимський Феофан висвятив кількох єписко¬пів і рукопоклав Нова Борецького на митрополита Київ¬ського, православні українці знову мали своїх церковних владик.

Запорізька Січ, ставши колективним членом Київського братства, була тісно пов'язана з життям та діяльністю за-снованої при ньому школи. Гетьман П. Сагайдачний стає опікуном школи, допомагає їй матеріально. Таким чином, запорізькі козаки здійснили гуманістичний для свого часу акт: вони поставили зброю на охорону культури та освіти.

Запорожці й надалі постійно опікувались діяльністю Київської братської школи. На початку 30-х років XVII ст., коли склалася несприятлива ситуація, що загрожувала іс-нуванню школи, отаман Війська Запорізького Іван Петражицький звернувся з листом до Київського митрополита Петра Могили, який заснував школу в Києво-Печерській лаврі на противагу братській, з проханням об'єднати ці дві школи, щоб не вносити розкол в український націо¬нально-релігійний рух.

Запорізький уряд на чолі з кошовим отаманом постій¬но проявляв піклування про створення розгалуженої систе¬ми освіти. У XVIII ст. тут функціонували церковно-пара¬фіяльна спеціальна школа співу і три вищі школи, де ви¬кладали вихованці Києво-Могилянської академії.

У 1754 р. з ініціативи кошового отамана Якима Гнатовича була створена школа, яка впродовж 15 років готувала писарів військових канцелярій для всієї України. У Запо¬різькій Січі існувала також школа вокальної музики і цер¬ковного співу. Вона знаходилась спочатку в слободі Орловщина (на лівому березі р. Орелі), а в 1770 р. була пере¬несена на Січ. Учні цієї школи вивчали мистецтво партес-ного співу. Тут готували читачів і співаків для православ¬них церков України.

Школи Запорізької Січі продовжували традиції брат¬ських шкіл. Навчання в них обов'язково поєднувалося з вихованням. Діяльність цих шкіл — важливий етап в істо¬рії освіти- на Україні. Знаменним було те, що навчання в усіх школах велося українською мовою.

Порівняно високого рівня досягла освіта і на Геть¬манщині. У 1740 р. тут діяло 866 початкових шкіл, де в обсязі трирічного курсу викладалися основи читання і письма. Ця структура різко відрізнялася від освіти на Правобережжі, де більшість шкіл контролювали єзуїти, а польська початкова освіта для селян була практично недо¬ступною. Це було однією з причин незначної ролі, яку ві¬дігравало Правобережжя в культурному житті України да¬ного історичного періоду.

У багатогранному та змістовному художньому житті Запорізької Січі важлива роль належала музиці, співу і танцям.

Високого рівня досягла військова музика, в якій особливе місце посідали духові та ударні інструменти: труби, сурми, ліпаври, барабани, бубни. Духова музика мала велике значення у походах Війська Запорізького, а також під час різних урочистостей. Труби та сурми разом з ударними інструментами використовували як сигнали у походах і боях, а також при урочистих зустрічах послів, гостей.

Загони запорізьких козаків, що вирушали у похід, по¬винні були обов'язково мати трубачів або сурмачів. Тулумбаси у Війську Запорізькому використовували в основному для зв'язку. Вони були різноманітними за розмірами. В де¬які з них билн відразу 8 чоловік. Великі литаври називали набатами і тримали їх тільки у самій Січі.

В духовній культурі козацької держави високого роз¬витку досягло хорове мистецтво. Впродовж багатовікового періоду національно-визвольної боротьби український на¬род поряд з піснями творив думи — героїчну,'драматизо¬вану і водночас пройняту великим ліризмом поезію. Вони мали своєрідну художню форму і виконувалися під аком¬панемент бандури (кобзи) або ліри.

Думи і народні пісні набули активнодійового характе¬ру завдяки «кобзарям», які часто були не лише їх вико¬навцями, але й творцями. Кобзарство — це своєрідне яви¬ще української народної культури, видатне мистецьке до¬сягнення запорізького козацтва. Кобзарям належить славне місце в історії духовної культури українського народу. М. Гоголь називав їх охоронцями бойової слави нашої Батьківщини, поетами і літописцями.

Особливою популярністю в козацькому середовищі ко-ристувалися танці. Найбільш улюбленим з них був гопак. його виконували тільки чоловіки. В основі танцю лежала імпровізація, під час якої танцюристи демонстрували, хто на що здатний. У техніці танцю проста присядка пов'язу¬ється з образом хвацького вершника, який, підстрибуючи в сідлі, нестримно мчить на ворога. Аналогічними за харак¬тером виконання є танцювальні рухи «повзунець», «яструб», «присядка» з розтяжкою внизу. Танці виконувались у су-проводі бандури та інструментальних ансамблів.

У січовій музичній школі, де навчали «вокальної музи¬ки» і «церковного співу», були створені спеціальні групи виконавців — лицедіїв, які ставили народні лялькові видо¬вища під назвою «Вертеп» у супроводі троїстих музик. В цих виставах головна роль відводилась козаку-запорож¬цю, який добре грав на бандурі, співав і танцював. В мо¬нологах, піснях і танцях самодіяльні артисти висловлювали дуки і сподівання, близькі українському народові. Все це сприяло популяризації вертепної драми в художньому побуті українського народу.

В духовному житті козацької держави важливе місце посідала релігія. Козаки були віруючими людьми, дотриму-вались християнської православної віри. 'Демократичні за¬сади ладу Запорізької Січі визначали й характер її церкви. Всі найважливіші питання церковного життя, будівництва храмів вирішувались на загальновійськовій Раді за учас¬тю всіх запорожців. Від релігійних громад також обирали і священиків. Кіш вимагав від священиків виголошувати проповіді українською мовою, богослужіння у церквах ве¬лось щоденно.

Активний розвиток церков у Запорізькій Січі пов'яза¬ний з останньою, так званою Новою Січчю (1734— 1775 рр.). Наприкінці існування Запорізької Січі в межах «Вольностей Війська Запорізького» у 53 поселеннях та урочищах налічувалось 44 церкви і 13 каплиць.

Про шанобливе ставлення запорожців до православної віри свідчить внутрішнє оздоблення храмів. В усій Росій¬ській імперії на той час не було багатшого храму, ніж ос¬тання січова церква. Царські врата були вилиті з чистого срібла, ікони, написані кращими візантійськими та укра¬їнськими художникам, горіли золотом. Своєю розкішшю вражали й інші церковні атрибути: великі срібні напре¬стольні свічники, срібні позолочені хрести з різьбою, срібні лампади, 50 срібних позолочених корон, вироби з бурштину, священницькі шати з парчі, старовинні рукописні кніїги тощо.

Головним християнським святом на Запоріжжі було свя¬то Покрови, яке відзначалось 14 жовтня за новим стилем. На всіх восьми Січах впродовж двох з половиною століть головною була церква Покрови. Під покровом Богоматері запорожці не боялися ні ворожого вогню, ні грізної стихії. Значну роль відігравали також церква Миколая — захис-ника'та заступника всіх тих, хто плаває, подорожує, манд¬рує, а також церкви, присвячені главі небесного воїнства архістратигу Михайлові. Найважливішим святом християн¬ського православного календаря вважалось свято Андрія Первсзванного — першого поширювача у придніпровських краях християнської віри.

Таким чином, культура козацької держави була багатогранною і самобутньою, з плином часу вона увійшла як складова частина в духовне життя сучасної української нації.