24. Фінансове планування : сутність, завдання, принципи і методи.

Фінансове планування — це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх гульового вико­ристання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді. Метою фінансового планування є забезпечення виробничого процесу необхідними джерелами фінан­сування.иОтже, основними завданнями фінансового планування на підпри­ємстві є:

• забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;

• установлення раціональних фінансових відносин із суб'єктами господарювання, банками, страховими компаніями тощо;

• визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка ра­ціональності його використання;

• виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за ра­хунок раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів;

• здійснення контролю за утворенням та використанням платіж­них засобів.

Фінансове планування дає змогу розв 'язати такі конкретні пи­тання:

1які грошові засоби може мати підприємство в своєму розпоряд­женні;

2які джерела їх надходження;

3чи достатньо засобів для виконання накреслених завдань;

4яка частина коштів має бути перерахована в бюджет, позабюд­жетні фонди, банкам та іншим кредиторам;

5як повинен здійснюватися розподіл прибутку на підприємстві;

6як забезпечується реальна збалансованість планових витрат і дохо­дів підприємства на принципах самоокупності та самофінансуваня.

Фінансове планування – це найважливіший елемент бізнес-плану, який складається як для обґрунтування конкретних інвестиційних проектів, так і для управління поточною та стратегічною фінансовою діяльністю. Цей розділ бізнес-плану включає такі складові:

1прогноз обсягів реалізації;

2баланс грошових надходжень та витрат;

3таблицю доходів та витрат;

4прооогнозований баланс активів та пасивів підприємства;

5розрахунок точки беззбитковості.

Нині найбільш поширеною формою фінансового плану є баланс доходів та витрат.

21. Характеристика сучасної фінансової політики України за її окремими напрямами.

Перший напрям фінансової політики можна сформу- лювати як постійне сприяння розвитку виробництва, під- тримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення. Звичайно, в умовах ринкової економіки діють саморегулюючі фактори, які забезпечують надходження і перерозподіл капіталів у сфері виробництва. Механізм ринку робить усіх учасників виробничого процесу заінтересованими у розширенні виробництва і одержанні доходу на капітал. Другим напрямом фінансової політики держави є мобілізація і використання фінансових ресурсів на забезпечення соціальних гарантій. Можливості ринкової економіки обмежені, вони особливо чітко виявляються при вирішенні соціальних проблем суспільства. Більшість соціальних гарантій мають загальнодержавне значення, їх не під силу вирішити окремим підприємницьким структурам і навіть цілим компаніям. Такими соціальними гарантіями є освіта, оборона, охорона здоров'я, культура, державне управління, єдині енергетичні та комунікаційні системи тощо. Не менш важливе значення мають соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та інші види допомоги. Сьогодні надання соціальних гарантій населенню є однією з найважливіших функцій держави в економіці вільної конкуренції, а фінансування їх здійснюється з центрального і місцевих бюджетів. Величина соціальних гарантій значною мірою визначає розміри перерозподілу валового національного продукту через бюджет. У зв'язку з цим у фінансовій політиці держави питання фінансового забезпечення соціальних гарантій займає одне з центральних місць. Цей принцип можна сформулювати як пошук і постійне вдосконалення форм і методів мобілізації та використання фінансових ресурсів на цілі соціальних гарантій й інших видів

загальних потреб громадян. Третій напрям фінансової політики — вплив за допомогою фінансового механізму на раціональне використання природних ресурсів, заборону технологій, що загрожують здоров'ю людини. 3 одного боку, держава домагається від виробничих структур відшкодування витрат на відновлення природного середовища, а з іншого, використовуючи фінансові важелі, — закриття шкідливих виробництв і впровадження передових ресурсозберігаючих технологій. Цими інструментами є податки, штрафи та інші санкції. Для України тепер важливими є проведення і фінансування заходів щодо соціального захисту громадян, що постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС, завдання з конверсії військової промисловості, прискореного розвитку агропромислового комплексу тощо.

22. Фінансовий механізм і його складові елементи. Зв’язок фінансового механізму з господарським механізмом і фінансовою політикою. Фінансовий механізм — сукупність форм, методів створення і використання фінансових ресурсів з метою забезпечення різноманіт­них потреб державних структур, господарських суб'єктів і населення. Інструментами виступають податки і неподаткові надходження. Основними елементами фінансового механізму є: 1. Фінансове планування — діяльність з формування, використання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів, призначених для цілей розширеного відтворення, матеріального стимулювання. 2. Фінансові важелі (прибуток, ціна, орендна плата, амортизаційні відрахування, дивіденди, фінансові санкції, процентна ставка, дисконт), стимули, нормативи які характеризують певний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів усіх рівнів, фінансові показники — абсолютні величини, які характеризу- ють створення і використання фінансових ресурсів в економіці держави, її фінансове становище,результати господарської

діяльності підприємницьких структур, рівень доходів населення, розподіл і перерозподіл валового національного продукту за допомогою фінансів. 3. Управління фінансами- сукупність прийомів і методів впливу на об'єкт для досягнення певної мети. 4. Фінансовий контроль- контроль з боку держави за формуванням і використанням грошових коштів; фінансовий аудит- процес детальної перевірки правильності складання фінансової звітності та аналіз фінансового стану підприємства. 5. Фінансове право- сукупність юридичних норм, які регламентують фінансові відносини щодо формування, розподілу і викорис- тання фінансових ресурсів усіх рівнів. Ф політика на суч етапі має визначатися якісно новими підходами до функц-ня госп-их суб'єктів з урах переходу до ринк підносин, реформи цін, оплати праці, податк-ї і кред-ї сис-ми, спрямованих на формув-ня ФМ. Саме через ньго як сукупність методів і форм, інструментів і важелів впливу на ек і соц розвиток сус-ва в процесі розподільчих і перерозподільчих Ф відносин можливо реаліз завдання Ф політики. Формуючи ФМ, держава намагається забезпечити його найбільш повну відповідність вимогам Ф політики того чи ін періода, що передує повній реалізації її цілей і завдань.