80. Галузі страхування та їх характеристика. Форми страхування.

Класифікація С (страхування) – це система поділу с на сфери діяльності галузі підгалузі, види і форми. За об’єктами та ознакокою ризиків С класифікують так:

Майнове С (пов’язане з правами володіння, розповсюдження і користування майном його страховим захистом);

Особисте С (його об’єктом є життя, здоров’я, рацездатність, додаткова пенсія страхувальника);

Страхування відповідальності (пов’язане з відшкодуванням страх-ником заподіяної ним шкоди фіз-ній або юр-ній особі або їх майну);

Страхування підприємницьких ризиків (його об’єктами є ризики не одержання доходу, або настання збитків).

Є дві форми С: обов’язкова і добровільна.

Обов’язкове здійснюється на підставі відповідних законодавчих і нормативних актів, що пердбачають перелік об’єктів, які підлягають обов’язковому страхуванню, рівень і норму страхового забезпечення, обсяг стр-вої відповідальності, мах. страхові тарифи і міn. страхові суми, періодичнчсть внесення страхових платежів і інші суттєві умови. Крім того, обов’язковому страх-ню притаманні принципи суцільного охоплення об’єктів С, автоматичності поширення С на дані об’єкти, нормування С забезпечення. Обов’язкове с дозволяє знизити страхові тарифи і здешевити страхові послуги при умові певної конкуренції серед страховиків. Однак при цьому не повністю враховуються фінансові можливості кожного страхувальника та особливістю об’єктів С і страхових ризиків. В Україні передбачено законом здійснення 27 видів обов’язкового С, решта видів С, що не ввійшли сюди здійснюються у добровільній формі.

Добровільне С здійснюється на основі договору між страховиком і страхувальником. Загальні умови і проведення ДС визначається правилами С, що встановлюється страховиком самостійно відповідно до вимог чинного законодавства. Конкретні умови С визначаються при укладанні договору С відповідно до затверджених правил С.

81. Перестрахування — страхування одним страховиком (цементом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання всіх або частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика). Перестрахування здійснюється перестрахувальником з метою захисту себе від втрат, які він може понести. Співстрахування — страхування, при якому один і той самий ризик у певних частках страхують два або більше страховики, видаючи при цьому спільний або окремі поліси відповідно до суми, що становить частку кожного страховика. Якщо ризик розміщується серед страховиків не повністю, то одним із страховиків вважається страхувальник. Він несе відповідальніст в обсязі незастрахованого ризику, не сплачуючи премії. (це пізніше).

Фінансовий стан страхової компанії безпосередньо залежить від співвідношення застрахованих об'єктів. Збалансованість страхового портфеля досягається вирівнюванням страхових сум прийнятих до страхування ризиків для того, щоб виплати за окремими угодами не зруйнували фінансову базу страховика. Це можливо, оскільки

розмір страхового фонду з усіх застрахованих об'єктів значно менший від загальної суми страхової відповідальності, й необхідність виплати відносно великих страхових сум за кількома угодами з ризиками з високою

вірогідністю може призвести до втрати страхового фонду. Таким чином, виникає ситуація, коли страховик хоче, але з об'єктивних причин не може прийняти ризик до страхування, якщо ризик надто небезпечний. Необхідно збалансувати потенційну відповідальність, пов'язану із сукупною страховою сумою, з фінансовими можливостями страховика, і водночас

надати йому можливість брати до страхування ризики будь-якого розміру з тим, щоб страхова компанія не була обмежена щодо отримання прибутку від діяльності на страховому ринку. Таким механізмом є перестрахування і

його різновид — співстрахування, коли страховик залучає до укладення

договору страхування інших страховиків.

82. Страховий ринок — це особливе соціально-економічне середовище, певна сфера економічних стосунків, де об'єктом купівлі-продажу виступає страховий захист.

Страховий ринок можна розглядати як:

• форму організації грошових стосунків по формуванню і розподілу страхового фонду для забезпечення страхового захисту суспільства;

• сукупність страхових організацій (страховиків), що здійснюють процес страхування.

Обов'язковими умовами функціонування страхового ринку є: • наявність в товаристві попиту на страхову продукцію; • наявність страховиків, здатних задовольнити цей попит.

Страховий ринок є складною системою, що складається з різних ланок. Він забезпечує обмежений зв'язок між страховиком і страхувальником. Тут відбувається суспільне визнання страхової послуги. Первинним економічним законом функціонування страхового ринку є закон попиту і пропозиції.

Інфраструктура ринку покликана забезпечувати можливість реалізації економічних інтересів суб’єктів економіки, сприяти координації усіх їхніх економічних дій, допомагати їм інтегруватись у світовий економічний та фінансовий простір. Діяльність страхової організації по обслуговуванню споживачів страхових послуг передбачає певний цикл, що включає, окрім загальної господарської діяльності страховика, як господарюючого суб'єкта, наступні стадії:

а) збір інформації про ризик, який передбачається прийняти на страхування, оцінка міри риски і інші підготовчі заходи, пов'язані з винесенням ухвали про прийняття риски на страхування

б) укладення договорів страхування

в) супровід договорів страхування (внесення доповнень, змін, припинення і тому подібне)

г) виконання договорів страхування — врегулювання вимог, витікаючих з договорів страхування (виплата страхового забезпеченя).

Таким чином, інфраструктура страхового ринку передбачає систему стосунків і взаємодій між професійними учасниками страхового ринку і фахівцями інших видів діяльності і структуру таких видів діяльності, яка сприяє ефективному функціонуванню страхування і якісному наданню страхових (перестраховочних) послуг.

84. Фінансова надійність страховиків та чинники її забезпечення. Фінансова надійність страховика – це його здатність виконати страхові зобов'язання, які прийняті за договорами страхування та перестрахування у разі впливу несприятливих чинників. Тому стійка фінансова надійність страхових операцій дає змогу страховикові виконати всі зобов'язання за будь-яких несприятливих обставин. Фінансова надійність забезпечується кількома чинниками:

o розміром власних коштів;

o правильно розрахованими тарифними ставками;

o збалансованим страховим портфелем;

o величиною страхових резервів, адекватних сумі взятих страховиком на себе зобов'язань;

o розміщенням страхових резервів;

o перестрахуванням.

Законодавством забороняється використовувати для формування статутного фонду кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит та під заставу, і вносити матеріальні активи.

Страховик у ході діяльності повинен мати не тільки статутний фонд, а й значний обсяг власних коштів, вільних від зобов'язань. Такими коштами є гарантійний фонд та вільні резерви. До гарантійного фонду страховика належать спеціальні та резервні фонди, а також сума нерозподіленого прибутку. Вільні резерви - це частка власних коштів страховика, яка резервується з метою додаткового забезпечення фінансової надійності. Фінансова надійність страховика залежить від правильного розрахунку тарифних ставок, які є ціною за страхову послугу. Цей розрахунок не може бути зроблений без урахування збитковості страхової суми, яка складається на страховому ринку.