Система законодавства щодо охорони та використання земель

До законодавчих актів, регулюючих вказані відносини, належать:

• конституція України;

• закони: Земельний кодекс, «Про оренду землі», «Про плату за землю», «Про землеустрій», «Про охорону земель», «Про розмежу­вання земель державної та комунальної власності», «Про власність», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», «Про колективне сільськогосподарське підприємство», «Про основи містобудування» та інші;

® укази і розпорядження Президента України: «Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майиа та прав на них у складі державного земельного кадастру», «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва», «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогоспо­дарським підприємствам і організаціям»;

• постанови Кабінету Міністрів України: «Про затвердження По­рядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», «Про затвердження Типового договору оренди землі», «Про затвердження Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб»;

• нормативно-правові акти міністерств, відомств, державних комітетів. До таких відносяться: Наказ Державного комітету України по земельних ресурсах «Про затвердження Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації», Наказ Міні­стерства охорони навколишнього природного середовища України •Про затвердження Порядку погодження природоохоронними органа­ми матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок»;

• нормативні акти органів місцевого самоврядування;

• міжнародні договори та судові прецеденти.

Використання землі на праві власності

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися нею на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Використання землі як на праві власності, гак і на підставі інших правових титулів здійснюється відповідно до її цільового призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого само- ирядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами ви­конавчої влади або органами місцевого самоврядування, які прий­мають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природо­охоронного та історико-культурного призначення.

Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, прова­диться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового госпо­дарства (ст. 20 ЗКУ).

Права власників земельних ділянок (ст. 90 ЗКУ)

Власники земельних ділянок мають право:

а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;

б) самостійно господарювати на землі;

в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;

г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лі­сові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;

ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

д) споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі і спо- руди.

Обов'язки власників земельних ділянок

1. Власники земельних ділянок зобов'язані:

а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням;

б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;

в) своєчасно сплачувати земельний податок;

г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;

ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні власти­вості землі;

д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання зе­мель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;

е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з установленням земельних сервітутів та охоронних зон;

є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зро- шувальних і осушувальних систем.

Законом можуть бути встановлені інші обов'язки власників зе­мельних ділянок, тобто цей перелік не є вичерпним.

Використання землі на праві користування

Користування земельними ділянками відбувається на підставі права постійного користування та права оренди.

Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у дер­жавній або комунальній власності, без встановлення строку.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єд­нання), установи та організації.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі стро­йте платне володіння і користування земельною ділянкою, необхід- о орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громалянам і особам без і ромадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднан- иим і організаціям, а також іноземним державам.

Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою - не ншьше 5 років та довгостроковою - не більше 50 років.

Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування ін­шій особі (суборенда).

Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповно- іиіжені ними особи.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом Ук­раїни «Про оренду землі».

Права та обов'язки користувачів землі ідентичні правам та обов'яз­кам власників за виключенням права на розпорядження юридичною юііею земельної ділянки. Вони перераховані в ст. ст. 95,96 ЗКУ.

Використання землі на підставі інших речових прав

І Можна навести наступні види вказаного використання земельних ішініюк:

• право земельного сервітуту;

• право користування чужою земельною ділянкою для сільсь­когосподарських потреб (емфітевзис);

• право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій).

Право земельного сервітуту - це право власника або земле­користувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення влас­ника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Види права земельного сервітуту:

а) право проходу та проїзду на велосипеді;

б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху

в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;

г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;

ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;

д) право забору води з природної водойми, розташованої на су­сідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;

е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;

є) право прогону худоби по наявному шляху;

ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;

з) інші земельні сервітути.

Як видно, цей перелік не є вичерпним.

Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогос­подарських потреб (емфітевзис).

Право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогос­подарських потреб (далі — землекористувач).

Право користування чужою земелькою ділянкою для сільськогос­подарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування?

Право користування чужою земельною ділянкою для забудови.

Власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально- культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту.

Право користування земельною ділянкою, наданою для забудови, може бути відчужене землекористувачем або передаватися у порядку спадкування.

Право користування чужою земельною ділянкою для забудови може бути встановлено на визначений або на невизначений строк.

Охорона земель

Охорона земель - це система правових, організаційних, еконо­мічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання

земель, запобігання необгрунтованому вилученню земель сільсько­господарського і лісогосподарського призначення, захист від шкід­ливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісогосподарського при­значення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-куль- іурного призначення.

Регулюванню питань охорони земель присвячений Закон України «Про охорону земель».

Об'єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Система заходів у галузі охорони земель включає:

• державну комплексну систему спостережень;

• розробку загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм використання та охорони земель, документації із зем­леустрою в галузі охорони земель;

• створення екологічної мережі;

є здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-еконо- мічного, протиерозійного та інших видів районування (зону­вання) земель;

• економічне стимулювання впровадження заходів щодо охорони та використання земель і підвищення родючості ґрунтів;

» стандартизацію і нормування.

Тема № 5

Правове регулювання використання та охорони вод

Питання:

1. Води як об'єкт екологічних відносин.

2. Система законодавства щодо використання та охорони вод.

3. Поняття водокористування та його види.

4. Суб'єкти водокористування, їх права та обов'язки.

5. Стандартизація і нормування в галузі використання і охорони вод.

6. Поняття охорони вод та система заходів водоохорони.

7. Водоохоронні зони та зони санітарної охорони.

8. Здійснення заходів по охороні вод від забруднення, засмічення і ви­черпання.

9. Запобігання шкідливим діям вод та аваріям на водних об'єктах і лікві­дація їх наслідків.

Води як об'єкт екологічних відносин

Усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний¹ фонд.

До водного фонду України належать:

1. поверхневі води:

• природні водойми (озера);

• водотоки (річки, струмки);

• штучні водойми (водосховища, ставки) і канали;

• інші водні об'єкти;

2. підземні води та джерела;

3. внутрішні морські води та територіальне море.

Залежно від водозбірної площі басейну річки поділяються на ве­ликі, середні та малі.

До великих належать річки, які розташовані у кількох геогра­фічних зонах і мають площу водозбору понад 50 тис. квадратних кілометрів.

До середніх належать річки, які мають площу водозбору від 2 до 50 тис. квадратних кілометрів.

До малих належать річки з площею водозбору до 2 тис. квадрат­них кілометрів.

Водний об'єкт - природний або створений штучно елемент довкіл­ля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт).

Водні об'єкти поділяються на об'єкти загальнодержавного і міс­цевого значення.

До водних об'єктів загальнодержавного значення належать:

1. внутрішні морські води та територіальне море;

2. підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання;

3. поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що зна­ходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків;

4. водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.

До водних об'єктів місцевого значення належать:

1. поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загально-держав- ного значення;

2. підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

Водні об'єкти можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Такий висновок можна зробити на підставі порівняльного аналізу ст. 6 ВКУ та ст. 59 ЗКУ.

Відповідно до останньої норми громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самовря­дування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені при­родні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.