- •1. Алфавіт.
- •2. Зміни в українському правописі.
- •3. Чергування голосних та приголосних звуків.
- •5. Написання апострофа та ь.
- •6. Правопис прізвищ та імен по-батькові.
- •7. Звертання в українській мові.
- •8. Правопис слів іншомовного походження.
- •9. Синоніми, омоніми, пароніми, антоніми в діловому мовленні.
- •10. Подвоєння та подовження приголосних.
- •11. Правопис іменників чол.. Р. П відміни в Родовому відмінку.
- •12. Правопис складних іменників.
- •13. Правопис складних прикметників.
- •14. Не з різними частинами мови.
- •15,Правопис дієприкметників та дієприслівників
- •16. Відмінювання займенників.
- •17. Правопис та відмінювання складних числівників.
- •18. Правопис сполучників.
- •19. Правопис частов.
- •20. Правопис прислівників (разом, окремо, через дефіс).
- •21. Особливості перекладу прийменника по в українській мові.
- •22, Розділові знаки при прямій мови
- •23, Розділові знаки в складносурядних реченнях.
- •24, Розділові знаки в безсполучниковому складному реченні.
- •25. Українська літературна мова.
- •1. Дохристиянська література, її роль у становлені та розвитку української літератури і культури. «Слово о полку Ігоревім»
- •2. Найважливіші пам’ятки язичницької культури.
- •3. Літописання Київської Русі.
- •Багатьох дослідників цікавить те, хто писав літописи, коли, чому, на які кошти. Найвідоміший із літописців – Нестор. Дослідники підтверджують, що літопис не могла написати одна людина.
- •4. «Біблія», її походження і варіанти.
- •5. Література українського бароко. Григорій Сковорода – представник українського бароко, літературно-естетичні, філософські погляди.
- •6. Роль т. Г. Шевченка у формуванні нової української літератури.
- •7. Поезія 70-90-х років 19 ст. – початку 20 ст.
- •8. Укр.Літ. 20ст, літ-ні течії та угрупування (проза, поезія, драматургія. Театр «Леся Курбаса»
- •9. Поезія іі половини хх століття. (Малишко, Ліна Костенко, Василь Симоненко, Дмитро Павличко)
- •10. Проза іі половини хх століття. (Олесь Гончар, Григір Тютюник)
16. Відмінювання займенників.
ЗАЙМЕННИК – частина мови, яка не називає, а лише узагальнено вказує на предмети, ознаки, кількість, які співвідносні з ім.(я, ти, ми, ви, він, себе, дехто, ніхто...), прикм.( мій, твій, свій, наш, ваш..), числівниками( стільки, скількись, казна-- скільки, котрий). РОЗРЯДИ ЗАЙМЕННИКІВ
Особові займенники: я, ти, ми, ви. Наприклад: Я — фермер, ти —підприємець; Присвійні - мій, твій, свій, наш, ваш, їхній. Зворотний – себе.
Означальні – весь, всякий, кожен, інший, сам, самий. Вказівні – цей, той, такий, стільки.
Питальні – хто, що, який, чий, скільки.
Відносні – питальні – викор для зв’язку складних речень. Неозначені – абихто, абищо, дехто, деякий, хтось, щось, будь-хто, що-небудь, казна-скільки. Заперечні – ніхто, ніщо, ніякий, нічий, анічий. ВІДМІНЮВАННЯ ЗАЙМЕННИКІВ
До першої групи належать особові займенники першої й другої особи я, ти, зворотний займенник себе, які відмінюються за іменною відміною. До другої групи належать усі інші займенники, які відмінюються за займенниковою відміною. ІМЕННЕ ВІДМІНЮВАННЯ ЗАЙМЕННИКІВ: ОСОБОВИХ І ЗВОРОТНОГО СЕБЕ Однина Н я – ти --- Р мене – тебе – себе
Д мені – тобі – собі З мене – тебе – себе О мною – тобою – собою М на мені – тобі – собі
Множина Н ми – ви Р нас – вас Д нам – вам З нас – вас О нами – вами М на нас – вас
ВІДМІНЮВАННЯ ОСОБОВО-ВКАЗІВНИХ ЗАЙМЕННИКІВ
Однина Множина
Н. він воно вона вони
р. його ---- її (неї) їх (них)
Д. йому ---- їй їм
3. його --- її (неї) їх (них)
0 ним --- нею ними
М (на) ньому --- (на) ній (на) них
Запам'ятайте: характерною особливістю відмінювання особових і особово-вказівних займенників є те, що під час відмінювання змінюється не тільки закінчення, а й основа: я — мене; ти — тебе; він — його; вона — її; ми — нас; ви — вас; вони — їх; зворотний займенник себе не має форм називного відмінка, роду, множини. Відмінюється як особовий займенник другої особи ти.
17. Правопис та відмінювання складних числівників.
У числівниках шість сім вісім при відмінюванні змінюється коренева голосна Н шість Р шести Д шести З шість О шістьма М на шести.
У числівниках на відмінювання десятків (крім 40, 90, 100) відмінюється тільки друга частина Н шістдесят Р шістдесяти Д шістдесяти З як Н О шістдесятьма М на шістдесяти.
У складних кількісних числівниках відмінюється кожна складова частина: Н 1534 Р тисячі п’ятисот тридцяти чотирьох Д тисячі п’ятистам тридцяти чотирьом З тисячу п’ятсот тридцять чотири О тисячею п’ятьмастами тридцятьма чотирма М на тисячі п’ятистах тридцяти чотирьох.
У числівниках порядкових (складних) відмінюється тільки останнє слово Н 1534 Р 153четвертого Д 153четвертому З 153четвертого О 153четвертим М на 153четвертому.
Числівники 40, 90, 100 при відмінюванні мають закінчення а в усіх відмінках крім називного і знахідного Н сорок Р сорока Д сорока З як н О сорока М на сорока.
18. Правопис сполучників.
1. Сполучники, як би вони не були утворені, звичайно пишуться разом: адже, аніж, мовбито, абощо, притому, неначебто. 2. Частина сполучників може мати при собі при собі частки, з якими вони пишуться тільки окремо, а саме: адже ж, або ж, коли б то, хоча б. Окремо пишуться всі складні частини в таких сполучниках: та й, то й, дарма що, так що, тому що, через те що, для того щоб, з тим щоб, в міру того як, з тих пір як. У кількох сполучниках перші дві частини пишуться разом, наступні – окремо, а саме: тимчасом як, незважаючи на те що, затим що. 3. Сполучники з підсилювальними частками отож-бо, тож-бо, тому-то пишуться через дефіс.