- •1. Алфавіт.
- •2. Зміни в українському правописі.
- •3. Чергування голосних та приголосних звуків.
- •5. Написання апострофа та ь.
- •6. Правопис прізвищ та імен по-батькові.
- •7. Звертання в українській мові.
- •8. Правопис слів іншомовного походження.
- •9. Синоніми, омоніми, пароніми, антоніми в діловому мовленні.
- •10. Подвоєння та подовження приголосних.
- •11. Правопис іменників чол.. Р. П відміни в Родовому відмінку.
- •12. Правопис складних іменників.
- •13. Правопис складних прикметників.
- •14. Не з різними частинами мови.
- •15,Правопис дієприкметників та дієприслівників
- •16. Відмінювання займенників.
- •17. Правопис та відмінювання складних числівників.
- •18. Правопис сполучників.
- •19. Правопис частов.
- •20. Правопис прислівників (разом, окремо, через дефіс).
- •21. Особливості перекладу прийменника по в українській мові.
- •22, Розділові знаки при прямій мови
- •23, Розділові знаки в складносурядних реченнях.
- •24, Розділові знаки в безсполучниковому складному реченні.
- •25. Українська літературна мова.
- •1. Дохристиянська література, її роль у становлені та розвитку української літератури і культури. «Слово о полку Ігоревім»
- •2. Найважливіші пам’ятки язичницької культури.
- •3. Літописання Київської Русі.
- •Багатьох дослідників цікавить те, хто писав літописи, коли, чому, на які кошти. Найвідоміший із літописців – Нестор. Дослідники підтверджують, що літопис не могла написати одна людина.
- •4. «Біблія», її походження і варіанти.
- •5. Література українського бароко. Григорій Сковорода – представник українського бароко, літературно-естетичні, філософські погляди.
- •6. Роль т. Г. Шевченка у формуванні нової української літератури.
- •7. Поезія 70-90-х років 19 ст. – початку 20 ст.
- •8. Укр.Літ. 20ст, літ-ні течії та угрупування (проза, поезія, драматургія. Театр «Леся Курбаса»
- •9. Поезія іі половини хх століття. (Малишко, Ліна Костенко, Василь Симоненко, Дмитро Павличко)
- •10. Проза іі половини хх століття. (Олесь Гончар, Григір Тютюник)
10. Проза іі половини хх століття. (Олесь Гончар, Григір Тютюник)
Олесь Гончар (1918-1995) напружена творча праця. З'являються один за одним нові романи, повісті, оповідання: «Земля гуде» (1947), дилогія «Таврія» та «Перекоп» (1952-1957), дилогія «Людина і зброя» (1960) та «Циклон» (1970), «Тронка» (1963), «Собор» (1968), «Берег любові» (1976), «Бригантина» (1975), «Твоя зоря» (1980), а крім того - збірки новел і оповідань, публіцистичні книги «Письменницькі роздуми» (1980), «Чим живемо» (1991)...
Олесь Гончар понад двадцять років керував Спілкою письменників України, був академіком HAH України.
З його «Собором» воювала ціла система, а від арешту його врятувала лише міжнародна слава.
Він був великим українцем - ідеалістичним-і сильним, вольовим і незламним. Такі люди залишаються навіки».
О. Гончар формувався як митець соцреалістичний.
Тюрма е тюрма, але й воля у тоталітарній державі - теж тюрма.
Так, з появою 1 частини «Прапороносців» Гончар став сталінським лауреатом. Прозаїка було усунено від керівництва Спілкою письменників, було організовано компартійний шабаш довкола роману «Собор», що не діставав дозволу на перевидання аж до часів горбачовської перебудови.
Починаючи з середини 60-х років, за точнісінько такі ж переконання, які висловлює в «Соборі» О. Гончар, система масово людей судила. Причому після виходу «Собору» не дозволялося «в межах дозволеного» навіть його читати - як знаємо, лише за читання також виключали з інститутів та звільняли з роботи.
Григір Тютюнник (1931-1980)
Григір Михайлович Тютюнник - український прозаїк. Рідний брат по батькові Григорія Тютюнника, автора широковідомого роману «Вир”.
Але в атмосфері чиновницького диктату над літературою письменник не зміг повністю реалізувати свій талант. Це й стало причиною його самогубства 7 березня 1980 року. Творчість Григора Тютюнника була посмертно відзначена Державною премією ім. Т. Г. Шевченка в березні 1989 року.
Щастя й злощастя Григора Тютюнника.
Твори Григора Тютюнника несли правдиві й невтішні вісті про свій час. І їхнього автора звели зі світу.
Майбутній письменник поділив долю мільйонів дітей, яких осиротив «великий вождь і вчитель». Пекучий біль, туга за батьком ятрили йому душу до кінця днів.
У головних героях новели «Три зозулі з поклоном» легко упізнаються сам автор і його безталанний батько. Присвяченії новела «Любові Всевишній». А любов ця й справді була, як кажуть, неземна. Михайла, молода дівчина Марфа, оповідач з матір'ю. Знедолений весь народ.
«Зав'язь”. На тлі весняного пейзажу, коли вже одцвіли сади і зав'язується плід, народжується перше чисте кохання юних Миколи і Соні.
В оповіданні «Син приїхав». З таких і формував більшовицький режим безмовних «гвинтиків» - рабів.
Григір Тютюнник дивився на світ широко розплющеними очима. Тому-то його персонажі такі реальні, такі живі, що ніби чуєш їхній подих.