10. Проза іі половини хх століття. (Олесь Гончар, Григір Тютюник)

Олесь Гончар (1918-1995) напружена творча праця. З'являються один за од­ним нові романи, повісті, оповідання: «Земля гуде» (1947), дило­гія «Таврія» та «Перекоп» (1952-1957), дилогія «Людина і зброя» (1960) та «Циклон» (1970), «Тронка» (1963), «Собор» (1968), «Бе­рег любові» (1976), «Бригантина» (1975), «Твоя зоря» (1980), а крім того - збірки новел і оповідань, публіцистичні книги «Письменницькі роздуми» (1980), «Чим живемо» (1991)...

Олесь Гончар понад двадцять років керував Спілкою письменників України, був академіком HAH України.

З його «Собором» воювала ціла система, а від арешту його вряту­вала лише міжнародна слава.

Він був великим українцем - ідеалістичним-і силь­ним, вольовим і незламним. Такі люди залишаються навіки».

О. Гончар формувався як митець соцреалістичний.

Тюрма е тюрма, але й воля у тоталітарній державі - теж тюрма.

Так, з появою 1 частини «Прапороносців» Гончар став сталінським лауреатом. Прозаїка було усунено від керівниц­тва Спілкою письменників, було організовано компартійний шабаш довкола роману «Собор», що не діставав дозволу на пе­ревидання аж до часів горбачовської перебудови.

Починаючи з середини 60-х років, за точнісінько такі ж пе­реконання, які висловлює в «Соборі» О. Гончар, система масово людей судила. Причому після виходу «Собору» не дозволялося «в межах дозволеного» навіть його читати - як знаємо, лише за чи­тання також виключали з інститутів та звільняли з роботи.

Григір Тютюнник (1931-1980)

Григір Михайлович Тютюнник - український прозаїк. Рі­дний брат по батькові Григорія Тютюнника, автора широкові­домого роману «Вир”.

Але в атмосфері чиновницького диктату над літературою письменник не зміг повністю реалізувати свій талант. Це й стало причиною його самогубства 7 березня 1980 року. Твор­чість Григора Тютюнника була посмертно відзначена Держав­ною премією ім. Т. Г. Шевченка в березні 1989 року.

Щастя й злощастя Григора Тютюнника.

Твори Григора Тютюнника несли правдиві й невтішні вісті про свій час. І їхнього автора звели зі світу.

Майбутній письменник поділив долю мільйонів дітей, яких осиротив «великий вождь і вчитель». Пекучий біль, туга за батьком ятрили йому душу до кінця днів.

У головних героях новели «Три зозулі з поклоном» легко упізнаються сам автор і його безталанний батько. Присвяченії новела «Любові Всевишній». А любов ця й справді була, як ка­жуть, неземна. Михайла, молода дівчина Марфа, оповідач з матір'ю. Знедолений весь народ.

«Зав'язь”. На тлі вес­няного пейзажу, коли вже одцвіли сади і зав'язується плід, на­роджується перше чисте кохання юних Миколи і Соні.

В оповіданні «Син приїхав». З таких і формував більшовицький режим безмовних «гвинтиків» - рабів.

Григір Тютюнник дивився на світ широко розплющеними очима. Тому-то його персонажі такі реальні, такі живі, що ніби чуєш їхній подих.