- •1. Алфавіт.
- •2. Зміни в українському правописі.
- •3. Чергування голосних та приголосних звуків.
- •5. Написання апострофа та ь.
- •6. Правопис прізвищ та імен по-батькові.
- •7. Звертання в українській мові.
- •8. Правопис слів іншомовного походження.
- •9. Синоніми, омоніми, пароніми, антоніми в діловому мовленні.
- •10. Подвоєння та подовження приголосних.
- •11. Правопис іменників чол.. Р. П відміни в Родовому відмінку.
- •12. Правопис складних іменників.
- •13. Правопис складних прикметників.
- •14. Не з різними частинами мови.
- •15,Правопис дієприкметників та дієприслівників
- •16. Відмінювання займенників.
- •17. Правопис та відмінювання складних числівників.
- •18. Правопис сполучників.
- •19. Правопис частов.
- •20. Правопис прислівників (разом, окремо, через дефіс).
- •21. Особливості перекладу прийменника по в українській мові.
- •22, Розділові знаки при прямій мови
- •23, Розділові знаки в складносурядних реченнях.
- •24, Розділові знаки в безсполучниковому складному реченні.
- •25. Українська літературна мова.
- •1. Дохристиянська література, її роль у становлені та розвитку української літератури і культури. «Слово о полку Ігоревім»
- •2. Найважливіші пам’ятки язичницької культури.
- •3. Літописання Київської Русі.
- •Багатьох дослідників цікавить те, хто писав літописи, коли, чому, на які кошти. Найвідоміший із літописців – Нестор. Дослідники підтверджують, що літопис не могла написати одна людина.
- •4. «Біблія», її походження і варіанти.
- •5. Література українського бароко. Григорій Сковорода – представник українського бароко, літературно-естетичні, філософські погляди.
- •6. Роль т. Г. Шевченка у формуванні нової української літератури.
- •7. Поезія 70-90-х років 19 ст. – початку 20 ст.
- •8. Укр.Літ. 20ст, літ-ні течії та угрупування (проза, поезія, драматургія. Театр «Леся Курбаса»
- •9. Поезія іі половини хх століття. (Малишко, Ліна Костенко, Василь Симоненко, Дмитро Павличко)
- •10. Проза іі половини хх століття. (Олесь Гончар, Григір Тютюник)
7. Звертання в українській мові.
Звертання – граматично незалежний та інтонаційний відокремлений компонент речення чи більш складного синтаксичного цілого, що позначає особу або предмет, до якого безпосередньо звернена мова того, хто говорить або пише. Як правило, категоріальним засобом вираження звертання в українській мові є кличний відмінок (вокатив) іменника або будь-яка рівнозначна йому словоформа у поєднанні з особливою кличною інтонацією. Звертання буває поширене і непоширене, до його складу може входити прикладка або ціле підрядне речення, що підпорядковується основному компоненту звертання. Як граматично незалежний компонент речення звертання має вільну позицію у ньому, може стояти на початку , всередині і в кінці речення. Якщо звертання вживається як окреме висловлювання, що виражає емоційно забарвлені спонукання до якоїсь дії або почуття радості, докору, осуду тощо, то воно становить еквівалент речення або особливий тип речення – вокативне. Звернення належить до найдавніших риторичних фігур. Українська літературна мова, а саме офіційно – ділова сфера, має власну історію цього питання. У часи Київської Русі поширеними були звертання княже, князю, дружино, людіє. Наприклад: В літо 986. Прийшли з Волги болгари магометанської віри, кажучи: Ти, князю, мудрий і розумом тямущий, а закону не знаєш…; Братіє і дружино! За часів Запорозької Січі побутували звертання, подібні до звертань у родині: батьку (гетьмане, отамане), діти мої, братове, браття, братці, братія, братики, що зумовлено «гуртовими порядками», які передбачали рівність усіх козаків між собою, а взаємини молодих і старших мали родинний характер. Наприклад: Здоров будь, батьку отамане, здорові братики!; Не сумуйте, братці, і не шкодуйте пороху! Козаки самі себе звали товаришами, а Запорізьке вісько – товариством. Наприклад: І вийшов перед Хмельницького славний лицар Морозенко. Поклонився шановному товариству і промовив: - Пошліте мене, батьку Хмелю, і ви, чесне товариство, до пана Вишневецького; Кошовий зняв шапку, поклонився на всі сторони і промовив так: - Славне січове товариство, панове отамання і всі козаки – товариші. Ми вволили вашу волю, бо таке наше право, і на бажання товариства скликали велику козацьку раду(А.Чайковський).У часи УНР в офіційному вжитку переважали звертання пане, пані, панове, рідше – добродію, добродії (із прикметниковими означеннями – високодостойний, високоповажний, вельмишановний). Наприклад: Вельмишановний пане посол! Міністерство має за честь звернути рівночасно Вашу, вельмишановний пане посол, увагу про недопустимість повідомлення про такі справи телеграфом; Високоповажний пане міністре! Доводжу до Вашого ласкавого відома…; До вас звертаюся, добродію. Слово товариш уживалося у значенні «заступник», як-от: Призначити товаришом Міністра закордонних справ П. Темницького. Сьогодні в українську ділову мову як офіційне повернено звертання пан/пані, яке найчастіше вживається разом з прізвищем, професією або посадою у кличному відмінку (пане Дмитренку; пане вчителю, пане директоре).