Багатьох дослідників цікавить те, хто писав літописи, коли, чому, на які кошти. Найвідоміший із літописців – Нестор. Дослідники підтверджують, що літопис не могла написати одна людина.

Нестор відзначився тим, що він був одним із перших організаторів у Києві при Ярославі Мудрому переписних майстерень.

4. «Біблія», її походження і варіанти.

Біблія — це зібрання книг священного писання іудейської та християнської релігій. Слово «Біблія» старогрецькою мовою означає «книга». В Біблію входять два основних розділі Старий (Ветхий) і Новий Заповіт. Іудейська релігія визнає тільки Ста­рий Заповіт, а християнська приймає обидва. За І тис. років до н. е. на противагу язичництву стали виникати численні теорії про походження лю­дини і про її призначення на землі.

Так, у Стародавньому Єгипті був створений культ науки і знань. Ще й зараз у Єгипті (Олександрії) є бібліотека у підзе­меллі, книги якої представляють собою глиняні черепиці.

На території Месопотамії утворилася цивілізація: культ любові. Стародавня Греція - це ще один варіант Біблії. Сила і розум. Культ тіла і краси. Існує 20 варіантів Біблій, з них вибрано 1, загальноприйнятий.

У католиків і православних є два погляди. У католиків -спочатку викладається правило, а потім пояснюється як його виконувати, а у православних - спочатку приклади з життя, а в кінці його ідея, висновок.

У 1443 році на Всесвітньому зборі було подано ідею об'єднати католиків і православних та їх закони, але називати по-різному Євангеліє і Старий Заповіт.

У XVIII ст. остаточно була розбита ідея християнства і Бо­га.

Книга Старий Заповіт - книга пророків.

Крилаті слова

1. «Яблуко розбрату». «Мир долгу цьому». «Йти на Голгофу». «Кесареві - кесареве». «Манна небесна». «Око за око, зуб за зуб».

5. Література українського бароко. Григорій Сковорода – представник українського бароко, літературно-естетичні, філософські погляди.

Бароко -стиль у мистецтві, перехідний від раннього Ренесансу до класицизму. Для доби бароко характерна підкреслена урочистість, пишність, складність, примхливість, підвищена мальовничість (контрастність світла і тіні), динамічність композиції, декоративність. Але поєднання культур середньовіччя і ренесансу.

З цим намаганням зворушити, схвилювати, занепокоїти людину зв'язані головні риси стилістичного вміння бароко, його прагнення сили, пере­більшень, гіпербол, його кохання в парадоксі та любов до чуде­рнацького, незвичайного гротеску, його любов до антитези та, мабуть, і його пристрасть до великих форм, до універсальності, до всеохопливості. Серед засобів мистецтва центральне місце посідає метафо­ра, порівняння, алегорія.

Є літопис «Самовидця», літопис Граб'янки, С.Величка. проте головна його тема - це період Хмельниччини.

Протягом усього життя Сковорода послі­довно уникав всього того, що могло уярмити його дук і волю до свободи, і з повним правом заповів написати на могилі слова: «Світ ловив мене, та не впіймав». Останні б. 25 р. життя Сковорода провів у мандрах по Слобожанській Україні, що давало багатий матеріал для творчості. Саме в цей період були створені його основні філософські твори - трактати, діалоги та притчі. З написаних у різний час віршів він уклав збірник «Сад божест­венних пісень», збірник «Байки Харківські».

Діяльність Сковороди припадає на другу половину XVIII ст. Саме в цей час остаточно утверджуються кріпос­ницькі відносини в Росії та на Україні.

У творчості Г. Сковороди відбився соціальний протест тру­дящого селянства проти кріпос­ницьких відносин. Визвольна боротьба трудящих наклала відбиток на життє­ве і творче кредо Сковороди. Відомо, що він уникав усього того,могло б уярмити його волю, протягом всього життя оберігав свободу.

Сковорода сприйняв ідеали філософії гуманізму і просвітительства, віру у всемогутність людського розуму, в неминучість торжества правди й справедливості. Важливу роль у цьому відіграло його навчання у Києво-Могилянській академії.

Сковорода вважав, піп ідеал суспільства, де кожен реалізує свої природні обдаровання у «сродній» праці і дістає насолоду від цього, можна вті­лити в життя за допомогою освіти, самопізнання. Щастя ж доступне всім і кожному, бо нікого приро­да не обділила. Варто лише відвернути увагу від згубних «плот­ських» жадань та інтересів і пізнати в собі «справжню людину».

Онтологічною основою вчення Сковороди є концепція трьох світів: макрокосму (всесвіт), мікрокосму (людина) і світу символів (Біблія, міфологія тощо). Всі світи складаються з двох натур: внутрішньої (духовної) і зовнішньої (матеріальної).

Вершиною поетичної творчості Сковороди є знаменита 10-та пісня «Всякому городу нрав і права. Вірш дає яскраву картину звичаїв другої половини XVIII ст., у деталях якої легко впізнати його сучасників із різ­них верств суспільства. Сковорода підно­сить у байках дружбу, любов, розум та позитивні людські риси, показує, що справжня цінність людини визначається не одя­гом, зовнішньою красою, багатством, походженням, титулами, чинами, посадами, тобто не зовнішніми, а внутрішніми якос­тями. Ці якості - розум, знання, працьовитість, чесність, спра­ведливість — визначають вчинки кожної людини.

Насамперед байкар таврує згубність честолюбства та «сластолюбія», нестрим­не прагнення до багатства і маєтків, показує безглуздість і нена­дійність багатства. У філософії посилається на античних філософів.