7. Поезія 70-90-х років 19 ст. – початку 20 ст.

У роки революційного передгроззя в українській поезії демократичного напрямку відбувається активний процес революційного оновлення. Домінуючою стає політична лірика, що розвивається відповідно до потреб пролетарського етапу революційно – визвольної боротьби. Заспівувач у цій ліриці Л.Українка. У 1905 р. під впливом революційних подій яскраво виступає І.Франко (“Мойсей”). Творчість Лесі Українки та І.Франка була зразком для поетів, які прагнули своїм талантом служити народові. Їх поезія виховувала читачів у дусі патріотизму, інтернаціоналізму. В українську поезію дедалі частіше входить образ народу (часто він асоціюється з картиною розбурханого моря), символічний образ вогню, бурі, іскри, меча. Як антитетичні ряди виступають слова “цар” і “раб”, “воля і тюрма”, “тьма” і “блискавиця”, “царство тьми” і “влада світла”. Поезія к. ХІХ – поч. ХХ ст. надзвичайно багатопланова і різножанрова. Тут можна знайти навіть так звану космічну лірику, лірику з глибоким філософським підтекстом. Це, зокрема, цикл “Зоряне небо” в збірці Лесі Українки. “На крилах пісень” і подібний цикл у її “Відгуках”. Антологічне Поетичне сузір’я і є в творчості Миколи Вороного. Зоряне небо для ліричного героя – це неначе антисвіт його душі: у мерехтливості комічних світил відображено пульсацію думки й тремтіння серця поетів. Образ далекого чистого й безсмертного вогню асоціюється з чистотою високих ідей поезій.

Людина і світ – водночас тема людини і природи. Пейзажна лірика часто також стає філософською, не втрачаючи предметності зображення, колориту окремих “земних” закутків. Оспівано високу Говерлу, Ай – Петрі, Чорне море, і ліванські кедри, шовковий шелест трав українського степу, карпатські смереки, пальми Єгипту. “Право громадянства” виборюють збірки інтимної лірики, серед

них “Зів’яле листя” І. Франка, вірші Лесі Українки, присвячені Сергієві Мержинському, пейзажна лірика О. Олеся. Леся Українка і особливо А. Кримський внесли в українську поезію колорит Сходу – не тільки вогнисті барви пейзажів, п’янкі пахощі екзотичних квітів, а й повагу і подив до багатолітньої культури. Ця культура входила певними мотивами в структуру української лірики чи драматичних поем такою ж мірою, як шекспірівські, гетівські мотиви у цілком оригінальній авторській трансформації. Часто – густо в українській поезії, бринять італійські мотиви. Взагалі, географічний діапазон української поезії надзвичайно широкий – від якутів (“Одне слово” Лесі Україки) до Куби (“Матильда Аргаманте” Б. Грінченка). Початок ХХ ст. в українській літературі характеризується появою різних ідейно – естетичних напрямків і течій – реалістичних і антиреалістичних. Модернізм як сукупність антиреалістичних течій торкнувся укр. літератури надзвичайно детально. З’явились певні угрупування письменників, що протиставляли себе прогресивним реалістичним традиціям. У Галичині прихильники “чистого” мистецтва групувалися в 1906 році навколо журналу “Світ”, а пізніше - навколо видавництва “Молода муза”. До групи входили: Б.Лепкий, Василь Пачовський, Степан Чернецький. Український народ до сих пір співає пісню “Чуєш, брате мій,” текст якої належить Б. Лепкому, який написаний у 1910 році, і має глибоко соціальний генезис. Вірш у сконцентрованій формі виразив трагізм українських селян, що навіки розлучалися з еміграцією. Пісню Б. Лепкого за тематикою можна порівняти із твором В.Стефаника “Камінний хрест”.