- •5. Соціальні умови формування філософії
- •8.Що є об’єктом та предметом філософського пізнання?
- •11. Що таке історія філософії та якими є принципи її періодизації?
- •12. В чому особливості філософії давньої Індії і Китаю?
- •13. Умови виникнення античної філософії?
- •15. Хто з античних філософів і яким чином переорієнтував філософію з пізнання природи на пізнання людини ?
- •16. Які філософські проблеми вирішувались у піфагорійській школі?
- •17. В чому полягає сутність атомістичного вчення Демокріта ?
- •21.Назвіть джерела виникнення середньовічної філософії?
- •29. В чому полягає пантеїзм і механіцизм філософії Нового часу?
- •35.Якими були передумови виникнення марксистської філософії?
- •36. Що послужило теоретичними джерелами філософії марксизму?
- •44.В чому полягає сутність філософської герменевтики?
- •45. В чому полягає сутність феноменології?
- •46.В чому полягає сутність фрейдизму і неофрейдизму?
- •52.Якою є роль і значення діяльність представників українського періоду Просвітництва й Романтизму в розповсюдженні філософських знань і формуванні вітчизняної філософської думки?
- •56. Як розглядалось буття у німецькій класичній філософії?
- •57. Якими є сучасні філософські погляди на буття?
- •59.Що таке матерія? Чи розглядається вона як субстанція?
- •65. Які є історичні форми та види ідеалізму?
- •66 . Як ви розумієте співвідношення ідея та ідеал ? в чому полягає проблема ідеального ?
- •67. В чому полягає проблема співвідношення матеріального і ідеального у філософії?
- •69.Що таке діалектика , історичний розвиток діалектики ?
- •73.Що таке зв'язок, закон, закономірність?
- •76. Які ви знаєте категорії діалектики? Яким є їх зміст
- •77. В чому особливість філософських категорій порівняно с категоріями конкретних наук?
- •78.Чому метафізика, догматизм,релятивізм, софістика,еклектика вважаються традиційними або класичними альтернативами діалектиці?
46.В чому полягає сутність фрейдизму і неофрейдизму?
У Відні 1900 р. вийшла у світ книга невідомого тоді автора “Тлумачення сновидінь”. Вона не стала сенсацією (за 8 років розійшлося лише 8 її примірників). ЇЇ автором був австрієць Зігмунд Фрейд (1856 – 1939). Але саме її ідеї були покладені в основу найреволюційнішого, найнеоднозначнішого явища філософії, психології, культури, свідомості ХХ ст. – психоаналізу (фрейдизму).
З. Фрейд розглядав психічне життя людини як багаторівневе явище, глибинним рівнем якого є несвідоме.
На його думку, людина є передусім біологічною істотою і прагне задовольнити насамперед свої природні інстинкти, потяги як певну суму енергій. Основним проявом людської особистості вчений визнає сексуальний інстинкт (ерос). Енергію, завдяки якій діє сексуальний інстинкт, він називає лібідо.
Людина є замкнута енергетична система, кількість енергії у кожної людини постійна величина.
Вже К. Юнг (1875 – 1961), який був учнем, помічником З. Фрейда, піддав критиці абсолютизацію біологічного, сексуального у сфері несвідомого, “негативізм” у трактуванні як несвідомого, так і сутності особистості в цілому.
Структура психіки за К. Юнгом
1) “Я” (“Его”) – свідомість.
2) “Воно” – індивідуальне несвідоме.
3) Колективне несвідоме – “архетипи” – неусвідомлювані сфери людської психіки, в основі яких ”соціальне спільне”, спільне для всіх людей, або певного етносу.
Психіка – взаємодія свідомого і несвідомого при неперервному обміні енергією між ними. Для К. Юнга несвідоме не звалище витіснених бажань. Він вважав його творчим, розумним принципом, який пов’язує людину зі всім людством, природою, космосом. Психіка – відкрита енергетична система.
В процесі розвитку людина може долати вузькі межі “Его” і індивідуального несвідомого та з’єднуватися з вищим “Я”, сумірним всьому людству і космосу. Колективне расове несвідоме – спільне для всього людства і є проявом творчої космічної сили.
Дана концепція стала основою формування нового психологічного напрямку – трансперсональної психологічної теорії.
Неофрейдисти значну увагу приділяють соціальним аспектам поведінки, діяльності особистості.
52.Якою є роль і значення діяльність представників українського періоду Просвітництва й Романтизму в розповсюдженні філософських знань і формуванні вітчизняної філософської думки?
Романтизм, засновниками якого стали діячі ієнського гуртка філологи Ф. Шлегель та А. Шле-гель, поети Л. Тік, Ф. Гарденберг (Новаліс), до яких приєднались філософ Ф. Шеллінг і берлінський проповідник та філолог Ф. Шлеєрмахер, постав як реакція на обмеженості класицизму. Охопивши різні галузі культури Європи XIX ст., він протиставив "бездушній розсудливості" раціоналістичного просвітництва культ почуттів і творчого екстазу, любов, культ природи, художню творчість, релігійність переживань, ідеалізацію минулого. На формування романтизму мали значний вплив німецькі письменники і поети Й. Гердер, Г. Лессінг, Й. Шіллер, Й. Гете, І. Гаман, які внесли ідею розвитку, єдності органічного світу, історичний підхід до природи і культури, суспільного розвитку, розуміння суспільства як органічної цілісності, сукупності індивідів, відповідальності людини перед людством.
Романтизм виступив за свободу життя, звернення до живих конкретних людей, право кожного вірити в те, у що він вірить, бути щасливим на свій лад. Для романтиків природа постала як абсолютна реальність, об'єкт поклоніння, а не результат уявлення і покори. їх стихія — поезія, афоризм, буяння думки, сміх та іронія. Поезія, мистецтво для романтиків стали засобами проникнення в таємниці природи без порушення першо-заданої природної гармонії, де таємниця буття знаходиться поруч з нами, в простому почутті любові, яка є не тільки поетичною, а й релігійною, моральною. Вимога любові відносно вказаних моментів полягає в тому, щоб любити світовий дух, радісно сприймати його дії, адекватно реагувати на них. Звернувшись до життя, вони зазначали, що об'єднує людей культура як продукт їх діяльності і водночас стимул цієї діяльності. Своє вираження вона знаходить в народній творчості, де народ є носієм, творцем культури.
Проблема романтизму, його сутності, кола культурних діячів, які його репрезентували в Україні, загальних філософських питань, котрі ними ставились і розв'язувались, неоднозначно висвітлювались у нашій історичній, а тим більше в історико-філософській літературі. Так, М. Гру-шевський, характеризуючи стан культурного розвитку України XVIII — початку XIX ст., основною його ознакою вважав появу нового ставлення до української мови, ідею народності і романтичного захоплення нею. Витоки останнього він пов'язував з англійським та німецьким середовищем, особливо ідеями Гердера. Стосовно кола репрезентаторів романтизму на Україні, то, виходячи із суджень М. Грушевського, можна зробити висновок, що до нього належать М. Максимович, молодий М. Гоголь, гурток харківських інтелігентів (П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка, М. Костомаров), поглядам яких ще бракує політичної забарвленості. Останнє вноситься Т. Шевченком, а діяльність Кирило-Мефодіївського братства стає першою спробою теоретичного оформлення української ідеї в політичній і суспільній сферах. Обробку літературної народної мови на Галичині під впливом романтизму і слов'янського відродження здійснювала "Руська трійця"" — М. Шашкевич, Я. Головацький, І. Вагілевич Правда, самого М. Грушевського цікавлять не стільки філософсько-світоглядні аспекти романтизму, скільки соціокультурні. Останнє властиве також І. Огієнку, який при всьому романтичному захопленні українською культурою, християнською релігією в Україні не ставить питання про романтизм як самостійну культурну течію.