11. Що таке історія філософії та якими є принципи її періодизації?

Філософію можна краще зрозуміти, якщо вивчити її історію. Розглядаючи питання про періодизацію історії філософії, слід звернути увагу на принципи її періодизації, основу яких стано-вить розуміння того, що єдиний історико-філософський процес водночас поєднує в собі різноманітні вчення, школи, напрями, відмінність між якими визначається такими основними чинниками: 1) ступінь розвитку продуктивних сил, зрілість суспільних відносин; 2) ступінь розвитку загальної культури і науки; 3) світоглядні умови та філософські джерела. Вивчаючи історію філософії, звертаємо увагу на те, що її періодизація в цілому збігається з періодизацією загальної історії, але кожний історичний тип філософії не є прямим відображенням іс-торії, історичного періоду, а виступає результатом її осмислення, у якому значну роль відіграють попередні філософські вчення. Кожний історичний етап у розвитку філософії має свої особливості, і ці особливості випливають із вирішення головних проблем, які постають перед філософами того чи іншого періоду, а саме: проблеми буття, пізнання, людини, її місця і ролі у суспільному житті, чому і як розвивається суспільство, природа, ставлення до природи тощо. Такий проблемний аналіз якраз і допоможе визначити історичні типи та своєрідність філософської думки різних народів у різні періоди історії.

12. В чому особливості філософії давньої Індії і Китаю?

Філософія, як зазначалося, виникла в VI — IV ст. до н. е. одночасно в трьох цивілізаціях — індійській, китайській і грецькій. Про зародження філософії свідчить протиставлення загальноприйнятих думок про світ справжнім знанням про нього — істині. Філософія починається там і тоді, де і коли виникає сумнів щодо виправданості традицій, пануючих думок, коли фіксуються розбіжності видимого і сущого, загальноприйнятого і справжнього. Таке протиставлення може бути породжене різними чинниками: соціальними, що формують самосвідомість особи (торгівля, держава з регульованими соціальними відносинами); ознайомлення з іншими народами та їх звичаями; криза традиційної міфології; зародки наукового знання. Ці чинники породжують основну онтологічну (що таке (справжнє) буття і небуття) і гносеологічну (що є істина, а що тільки видимість її, як досягти істини) проблеми. Загальна характеристика онтологічних і гносеологічних здобутків давньогрецької філософії і європейської традиції загалом до епохи Відродження, а китайської та індійської філософії до XX ст. полягає в тому, що відношення між видимим та істинно сущим світом будувались на правдоподібності. Кожна традиція і кожен мислитель будували різні моделі співвідношення між видимими і невидимими сторонами світу (буття), але чітких доказів, зокрема емпіричних фактів, які б свідчили про справжній характер цього співвідношення, не було. Цим, зокрема, зумовлена така різноманітність онтологічних і гносеологічних концепцій цього періоду. Прорив у надемпіричний позачуттєвий світ (світ, який лежить за порогом людських відчуттів) було здійснено в Європі в XVI—XVII ст. з допомогою приладів і математичного природознавства, що поклало край умоглядним спекуляціям про світ, про буття. Тепер онтологічні та гносеологічні моделі вибудовуються з огляду на стан розвитку наукового знання: головна вимога до них — бути науковоподібними. Ніхто вже не наважиться стверджувати, що; основою світу є вода, вогонь чи щось подібне. Атомізм Нового часу не може бути демокрітівським. Атомізм давньогрецького філософа Демокріта (прибл. 460 — прибл. 371 до н. е.) — це лише цікавий здогад, який можна й ігнорувати, а хімічний атомізм ґрунтується на експерименті, є основою хімічного виробництва. З цим не може не рахуватися жодна сучасна філософія природи. Європейська наука змусила заговорити про потойбічний (для людських чуттів) світ, що спричинило зміну моделі філософування про нього. Проте існує сфера філософського знання, де істина не пов´язана з науково-технічним поступом. Це — сфера моралі. Моральноетичні концепції, як і раніше, відчутно впливають на практику моральних стосунків у суспільстві. Тому роздуми давніх людей про світ мають тільки історико-культурне значення, а їхні етичні вчення і тепер збуджують інтерес. Адже здебільшого вони стосувалися реального життя і вибудовувались на його основі.